СИТУАЦІЯ З ЖИТТЯ

Праска швиденько бігала по майже однакових білих сорочках, а мої думки були далеко. Тільки-но минула відпустка. Та що там! Усе літо промайнуло, наче один день. От уже й завтра на роботу: попереду новий робочий рік, важкий, непередбачуваний… Так-сяк перебилися перше півріччя, скоротили штат, запровадили сумнозвісну економію «по 65-й постанові». Людей таке не тішить, в кожного й так віз свого клопоту. От, наприклад, Валентина Федорівна. Яке диво утнула! Принесла мені перед відпусткою на підпис звіт з єдиного внеску, той що Д4. Як зараз пам’ятаю: підписав та й віддав. Куди вона його поділа? Загадка! Бермудський трикутник бухгалтерії. Та й не так важливо, що загубила, а те важливо, що вчасно забула подати. Як так? Я тебе питаю, Петре Івановичу! Дивишся на мене, також маєшся з праскою та сорочками? Шкода, що ти лише віддзеркалення, хоч би слово сказав, і то веселіше було б! Ох, Валентино Федорівно, що з вами робити? Тепер же штраф платити, а й так ні копієчки зайвої. І так оцей дівчачий колективчик на шиї сидить. А не можна з ними не рахуватись, бо й на їхніх плечах багато чого лежить, а як по правді сказати — так майже все. От прийду вранці, і що? Лаятися з нею? Скажуть: «Прийшов з відпустки злий як собака». Знаю ж їх! Фу-у-ух! Остання сорочка випрасувана. Отже, Петре Івановичу, лягай спати, як то кажуть: «Ніч — мати: порадить, що казати».