У 2011 році Рада ЄС затвердила Директиву 2011/16/EU щодо адміністративної співпраці з оподаткування. У травні 2018 року Директивою Рада затвердила пакет доповнень до Директиви 2011/16/EU. Цей пакет називають DAC 6. Про його серйозність свідчать джерела натхнення авторів пакета. Симптоматичним є те, що, мотивуючи необхідність заходів DAC 6, євронормотворці посилалися на так звану Декларацію Барі 1, яка вже стала нічним жахом для всіх транснаціональних текс-оптимізаторів. Деякі вітчизняні спеціалісти кажуть про певну ідеологічну спорідненість вимог DAC 6 із вітчизняним законодавством про фінмоніторинг. Загалом із цим можна погодитися. Але в Євросоюзі все набагато жорсткіше.
Головна мета DAC 6 — створення єдиної системи інформування фіскальних органів ЄС про угоди, підозрілі з точки зору можливого ухилення від оподаткування. Обов’язок такого інформування покладається на «посередників» (intermediary). До кола цих «посередників» входять практично всі фахівці, що так чи інакше залучаються до укладання та супроводу транскордонних угод (cross-border arrangement), які мають певні «податковомінімізаційні» ознаки (так звані холмарки 2).

DAC 6 стосується тільки резидентів країн ЄС і Великої Британії та прямо на сусідів не поширюється. Але, якщо українська компанія працює з підприємствами країн ЄС, з липня 2020 року її керівництво має бути готовим до того, що інформацію про бізнес-угоди європейські партнери спрямують до фіскальних органів країн ЄС. Українські фіскали в разі потреби теж зможуть її отримати.
Зважаючи на високий потенціал неприємних сюрпризів, обумовлених імплементацією DAC 6, ми звернулися до фахівців Deloitte із проханням прокоментувати деякі питання.