Суть питання

Звичайна річ, коли виходячи з відповідних комерційних інтересів підприємства змушені йти на певні взаємозаліки та поступки своїм дебіторам з метою отримання остаточних розрахунків у будь-який спосіб. Доволі часто трапляються ситуації, коли такі борги ризикують перетворитися на «безнадійні» у розумінні контролерів, з відповідними вимогами щодо їх списання, оскільки однією з достатніх ознак визнання заборгованості безнадійною є закінчення строку позовної давності. Відповідні норми містяться як в бухоблікових стандартах (п. 4 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»), так і в податковому законодавстві (п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ).

У загальному випадку позовна давність до такої заборгованості встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ)1. Проте в окремих випадках строк позовної давності може зупинятися або перериватися. Так, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

ДО ВІДОМА. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦКУ).

І тут найчастіше виникає запитання: що саме вважати діями боржника, які можуть бути достатньою підставою для переривання перебігу строку позовної давності? Так, наприклад, у постанові Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 серед таких дій зазначається, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості.

Проте час не стоїть на місці, судової практики з цього питання побільшало. Тож подивимося, чи є акт звірки вагомою причиною для переривання строку позовної давності. Це важливо у відносинах як з контрагентами, так і з податковими органами.

Позиція судів

Так, Верховний Суд (далі — ВС) у постанові від 19.04.2018 р. у справі № 905/1198/17 дійшов висновку, що до дій, які свідчать про визнання особою свого боргу, належить, зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

У свою чергу, ВС у постанові від 08.05.2018 р. у справі № 910/16725/17 зазначає: «Разом з тим, акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак, за висновками суду, акт звірки <…>, у розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, є дією, яка свідчить про визнання відповідачем боргу, а відтак, має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки.

При цьому чинне законодавство не містить вимоги про те, що в акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акта звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання такого боргу».

Схвально до акта звірки як до дії у розумінні ч. 1 ст. 264 ЦКУ ВС також ставиться у постановах від 14.06.2018 р. у справі № 908/1361/17, від 17.10.2018 р. у справі № 905/3063/17 та від 24.10.2018 р. у справі № 905/3062/17.

Такої думки дотримується ВС при розгляді господарських справ. Тож у взаємовідносинах з контрагентами підписання акта звірки буде свідчити про визнання боргу, а отже, переривати строк позовної давності. Звісно, в кожному окремому випадку суд буде досліджувати деталі справи та вирішувати, чи є та чи інша дія визнанням боргу у розумінні ч. 1 ст. 264 ЦКУ. Проте акт звірки відіграє не останню роль у судовому спорі.

Тепер подивимося, що думає ВС про акт звірки в рамках адміністративного провадження. Показовою тут є постанова ВС від 22.05.2018 р. у справі № 825/1468/17. Суд дійшов висновку, що акт лише посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка відображена у бухобліку платників податків, проте не є дією, яка свідчить про визнання боргу. Засмучує в цій історії те, що всі донарахування податкових зобов’язань та штрафів фіскалами внаслідок списання безнадійної кредиторки залишилися в силі. А у свою чергу, контрагент ще має вимагати сплати боргу в суді у зв’язку з тим, що у господарських справах суди значно лояльніші до акту звірки.

Думка редакції

З наведеної вище судової практики вбачається, що акт звірки взаєморозрахунків, погоджений з боржником, у більшості випадків є дією у розумінні ч. 1 ст. 264 ЦКУ, що свідчить про визнання боргу. А отже, підписання такого акта має переривати строк позовної давності. Головне, на нашу думку, щоб такий акт підписала уповноважена на це особа (краще директор) в межах строку позовної давності.

Проте, щоб уникнути спорів із фіскалами (а як бачимо, їх може підтримати і суд), краще потурбуватися про більш вагомі докази щодо визнання боргу, адже ложка дьогтю в цій історії також є. Це зокрема:

• документально оформлене перенесення строків розрахунків;
• часткове погашення боргу.

ВИСНОВОК. Якщо ви хочете почати відлік строку позовної давності наново, то, окрім підписання акту звірки, бажано вчинити також додаткові дії, щоб не мати проблем із податківцями. У свою чергу, якщо у подовженні позовної давності ви не зацікавлені, то краще нічого не підписувати. Адже акт звірки не є документом, обов’язковим до підписання .