Версія для друку

Суть справи

Рішенням Господарського суду Сумської області від 15.07.2021 р. у справі № 920/525/21 було відмовлено у позові Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії до державного підприємства (далі — відповідач) про стягнення штрафу в сумі 57 790,00 грн за неправильно зазначену масу вантажу в накладній.

До речі, аналізоване рішення є остаточним, адже його підтримав суд апеляційної інстанції (постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 р. у зазначеній справі), а Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки судове рішення не підлягає касаційному оскарженню згідно з процесуальними нормами ГПКУ 1(ухвала КГС ВС 2від 15.12.2021 р. у зазначеній справі).

Одразу зазначимо, що аналізуватимемо не суть спору (правомірність застосування штрафу), адже, по суті, позивач виявився правий та мав право на стягнення заявленої суми штрафних санкцій, а питання пропуску строку позовної давності. У цій ситуації позивач мав усі шанси на перемогу, але, на жаль, прорахувався із визначенням строку давності, який для цієї категорії спорів є скороченим. Отже, саме пропуск строку позовної давності та впевнений розрахунок на карантинні послаблення призвели позивача до поразки.

Дивиться самі. Комерційний акт, у якому був зафіксований факт неправильної маси вантажу, який є точкою відліку для початку перебігу строку давності, був складений 15.10.2020 р. Позов був поданий до суду 13.05.2021 р., тобто через сім місяців.

Для цієї категорії спорів ст. 315 ГКУ та законодавством з питань перевезення встановлено 6-місячний строк позовної давності, а отже, позов мав би бути пред’явлений не пізніше 15.04.2021 р. (позивач спізнився на місяць).

Однак позивач розраховував на Закон № 540 3, який продовжив строки, визначені відповідними статтями ЦКУ та ГКУ, на строк дії карантину. Оскільки карантин, введений з 12.03.2020 р., станом на день звернення до суду тривав, позивач начебто не мав би поспішати. Водночас він не врахував, що карантинні послаблення стосуються не всіх без винятку строків, а лише тих, що прямо зазначені в Законі № 540. І от саме ст. 315 ГКУ, яка визначає строк давності для вирішення спорів щодо перевезень, у Законі № 540 якраз і не зазначена . Прикро, чи не так?

Отже, позов був пред’явлений із порушенням 6-місячного строку позовної давності, а поважної причини для пропуску зазначеного строку позивач не навів.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Відповідно до ч. 2 ст. 267 ЦКУ особа може звернутися за судовим захистом навіть після спливу строку позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення (ч. 3 ст. 267 ЦКУ).

Тож, якщо сторона у спорі заявить про застосування строку давності, для суду це є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦКУ). Власне, таку заяву зробив відповідач, і саме це відіграло ключову роль у вирішенні справи. Єдина соломинка, за яку міг би вчепитися позивач, — це поважна причина для пропуску строку (ч. 5 ст. 267 ЦКУ). Але, оскільки такої причини не знайшлося (неправильне розуміння норми закону поважною причиною не є ), то позивач, хоча і має рацію по суті (суд визнав, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими), програв з процесуальної підстави.

Законодавчі норми

Нагадаємо, що позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦКУ). Так, наприклад, вимоги, до яких застосовується позовна давність в один рік, встановлено в ч. 2 ст. 258 ЦКУ (про стягнення неустойки (штрафу, пені); у зв’язку з недоліками проданого товару; про розірвання договору дарування тощо).

Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГКУ для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється 6-місячний строк. Аналогічна норма щодо 6-місячного строку для пред’явлення позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів міститься й у п. 137 Статуту залізниць 4. Зазначений строк обчислюється у всіх випадках, окрім стягнення штрафу за невиконання плану перевезень, із дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Постановою № 211 5на всій території України з 12.03.2020 р. у зв’язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, був установлений карантин, який у потім був продовжений багатьма постановами КМУ (на цей час карантинні обмеження в Україні тривають).

Невдовзі після введення карантину Закон № 540 вніс зміни, зокрема:

• до розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ, який був доповнений п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»;
• до розд. IX «Прикінцеві та перехідні положення» ГКУ, який був доповнений п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Детальніше про карантинні послаблення в договірній площині ми писали в матеріалі: «Коронавірус та договірні відносини: бліц» // «ПБ», № 24/2020, с. 26.

Як бачимо, Закон № 540 продовжив не всі строки, передбачені ЦКУ та ГКУ, а лише чітко визначені в ньому. Отже, якщо відносини врегульовані тими нормами, які під карантинні послаблення не підпадають, строки слід рахувати за загальними правилами.

Судові висновки

А тепер настав час судових висновків. Ми наведемо ті, що стосуються саме пропуску позовної давності. Отже, суд серед іншого зазначив таке:

• для позовів залізниць, що випливають зі Статуту залізниць України, встановлено спеціальну позовну давність, яка складає 6 місяців;
• підставою для подання позову є відповідна подія — складення комерційного акта від 15.10.2020 р. (на підставі цього акта відповідачу нараховано штраф за неправильно зазначену масу вантажу в залізничній накладній);
• строк позовної давності для пред’явлення вимог про стягнення цього штрафу сплинув 15.04.2020 р.;
• з позовною заявою про стягнення штрафу позивач звернувся до суду 13.05.2021 р., тобто з пропуском законодавчо встановленого строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем;
• згідно з п. 7 розд. ІХ «Прикінцеві положення» ГКУ визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабміном з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 ГКУ, продовжуються на строк дії такого карантину, причому зазначений перелік є вичерпним та не включає ст. 315 ГКУ;
• постановою № 211 на всій території України з 12.03.2020 р. був встановлений карантин, який згодом був продовжений і триває наразі;
• оголошення карантину внаслідок поширення коронавірусу COVID-19 не зупиняє роботи судів, а правосуддя в Україні здійснюється і в період зазначеного карантину, з дотриманням необхідних запобіжних заходів (постанова КГС ВС від 03.02.2021 р. у справі № 910/18125/19);
• обставини, про які зазначав позивач у клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не були перешкодою для його звернення з позовом в межах законодавчо встановленого строку, їх наявність не перешкоджала своєчасному пред’явленню позовної заяви;
• оскільки позивач звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом строку на звернення до суду з цим позовом.

Отже, якби відповідач не заявив клопотання про застосування строку позовної давності, позивач справу виграв би та штраф, стягнений на його користь, отримав би, адже суд визнав порушення з боку відповідача та законність застосування до нього штрафу. Так само, якби позивач не розраховував на карантинну відстрочку та вклався у 6-місячний строк (тобто, звернувся до суду на місяць раніше), він також здобув би перемогу.

Післямова

Що можна сказати у підсумку?

Частково з логікою позивача можна погодитися, адже Закон № 540 продовжив серед іншого строки, визначені ст. 258 ЦКУ. Нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦКУ для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Отже, ця норма відсилає до інших законів, у тому числі і до самого ЦКУ. Мабуть, позивач вважав, що будь-які спеціальні строки позовної давності продовжено на строк карантину.

Однак Закон № 540, який вніс зміни до ЦКУ, так само продовжив і певні строки, визначені нормами ГКУ. І, на жаль, ст. 315 ГКУ, в якій встановлений спеціальний, скорочений строк позовної давності, до переліку продовжених строків не увійшла. Тож виходить, що строки, які не були продовжені Законом № 540, мають застосовуватися без урахування карантинних послаблень, тобто у «штатному» порядку.

Отже, з метою уникнення подібних прикрих ситуацій краще зайвий раз перестрахуватися та поквапитися зі зверненням до суду, особливо коли йдеться про стягнення грошових сум.

Ну а якщо ваш контрагент пропустить строк позовної давності, не проґавте це та одразу робить хід конем — подавайте до суду заяву про застосування строку позовної давності. У такому разі ви маєте реальний шанс виграти справу, навіть, якщо вимоги вашого контрагента будуть обґрунтованими.

Катерина Литвиненко, юристка