Версія для друку

Податок на прибуток З 2015 року ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінзвітності підприємства відповідно до НП(С)БО або МСФЗ, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ (п.п. 134.1.1 ПКУ). Єдине коригування фінрезультату, яке стосується ціни наданих послуг, відноситься до контрольованих операцій із ст. 39 ПКУ (п.п. 140.5.1 ПКУ). Наскільки можна зрозуміти, це не ваш випадок, отже, жодних коригувань на різницю між собівартістю послуг та ціною постачання робити не потрібно.

Головне — правильно та своєчасно відобразити доходи та витрати від проведеної операції у бухобліку, які і вплинуть на формування фінансового результату до оподаткування. Доходи від надання послуг у бухгалтерському обліку виконавця визнаються згідно з вимогами П(С)БО 15 «Доходи» на дату підписання акта наданих послуг та відображаються за кредитом субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг». Витрати, що відповідно до п. 11 П(С) БО 16 «Витрати» входять до виробничої собівартості послуг, акумулюються на рахунку 23 «Виробництво» з подальшим списанням у момент визнання доходу в дебет субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

ПДВ Слід зазначити, що до 1 січня 2016 року за нормами абз. 2 п. 188.1 ПКУ мінімальна база оподаткування операцій з постачання послуг визначалася виходячи із собівартості. Однак з 01.01.2016 р. ситуація змінилася: мінімальна база оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених послуг за нормами абз. 2 п. 188.1 ПКУ не може бути нижчою звичайних цін, а не собівартості.

Як саме слід визначати звичайну ціну в даному випадку, наразі невідомо. За нормами п.п. 14.1.71 ПКУ звичайна ціна — це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. У свою чергу ринкова ціна — ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (п.п. 14.1.219 ПКУ). У п.п. 14.1.71 ПКУ наведено особливості визначення звичайної ціни для окремих ситуацій, які не стосуються вашого випадку.

Тобто можна дійти висновку, що в даному випадку звичайною ціною буде вважатися та, що зазначена у договорі, якщо фіскали не зможуть довести невідповідність такої ціни рівню ринкових цін.

Проте тут слід звернути увагу ще й на позицію податківців з приводу визначення звичайної ціни. На сьогодні існують як мінімум два підходи до вирішення цього питання.

Так, київські податківці вважають, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів, послуг, робіт не може бути нижче від їх виробничої собівартості, визначеної відповідно до П(С) БО 16 «Витрати» (лист ГУ ДФС у Київській обл. від 07.07.2016 р. № 1555/10/10-36-12-02). Цей підхід не відповідає ПКУ, оскільки норми про обчислення мінбази оподаткування ПДВ виходячи із собівартості готової продукції були вилучені з абз. 2 п. 188.1 ПКУ з 01.01.2016 р. У другому підході контролери пов’язують звичайні ціни з ринковими і пропонують з’ясовувати, за якими цінами продавалася продукція в порівнянних умовах (див., зокрема, листи ДФСУ від 15.08.2016 р. № 27600/7/99-99-14-02-01-17, від 13.10.2016 р. № 22286/6/99-99-15-03-02-15).

Ураховуючи викладене, радимо все-таки «запастися» документами, які підтверджують той факт, що договірна ціна послуги відповідає рівню ринкових цін. Якщо це зробити практично неможливо (послуга унікальна), у документах бажано це вказати. Ще один момент: слід бути готовим і до того, що місцеві перевіряючі все-таки порівнюватимуть договірну ціну із собівартістю. І хоча в ПКУ таке порівняння не передбачене, відстояти правомірність розрахунку звичайних цін нижче собівартості буде доволі складно.

У будь-якому випадку, якщо мінімальна база оподаткування перевищує фактичну ціну постачання, постачальнику доведеться скласти дві ПН:

• одну — на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання;
• другу — на суму, розраховану виходячи з перевищення мінбази над фактичною ціною постачання (з типом причини «15»).

ВИСНОВОК. У разі реалізації послуг за договірною ціною нижчою, ніж їх собівартість, щодо податку на прибуток перейматися нема чого — ПКУ не передбачає ніяких коригувань фінрезультату за такими операціями, отже, головне — правильно відобразити доходи та витрати у бухобліку. А от ПДВ є зоною ризику. Незважаючи на те, що на сьогодні мінбаза з ПДВ для послуг встановлена на рівні звичайної ціни (якою можна вважати договірну ціну), висока ймовірність того, що операції з продажу послуг нижче собівартості будуть предметом підвищеної уваги податківців. Тому радимо завчасно сформувати обґрунтування «звичайності» таких цін. Що може бути джерелами інформації для визначення звичайних цін, йшлося у листі ДФСУ від 15.08.2016 р. № 27600/7/99-99-14-02-01-172.