Версія для друку
ІПК від 01.08.2024 № 3958/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК
Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення ТОВ <…> щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.
Платник податків у зверненні повідомив, що може відряджати працівників в одноденні відрядження на автомобілі підприємства в межах території України. При цьому у випадку, якщо паливо для автомобіля підприємства було придбано та заправлено в бак автомобіля до дати відрядження, то працівники підприємства можуть не потребувати додаткових витрат на транспорт, проживання тощо. Тобто у працівника можуть бути відсутні інші підтверджувальні документи, окрім наказу на відрядження.
Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Чи є достатнім підтвердження добових витрат на відрядження у випадку одноденного відрядження та відсутності будь-яких інших витрат, підтверджених документально?
2. Чи є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором сума нарахування/компенсації таких витрат на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, не підтверджених документально (добові витрати)?
3. Чи може підприємство розробити, затвердити та використовувати власний підтверджувальний документ, в якому буде зазначена інформація про юридичну особу та адресу, до якої відряджають працівника (наприклад, документ «Посвідчення про відрядження») та який буде мати всі необхідні реквізити первинного документа?
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку є фізична особа — резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого не включаються, зокрема кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу (п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).
Відповідно до п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 3 і 4 п. 170.131 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.
Згідно з п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу не є доходом платника податку — фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме: на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.
Фактична кількість днів перебування у відрядженні визначається згідно з наказом про відрядження за наявності одного чи декількох документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).
Зазначені в абзаці другому п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу витрати не є об’єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість таких витрат.
При цьому до підтвердних документів належать:
транспортні квитки або транспортні рахунки та багажні квитанції (у тому числі електронні квитки);
документи, отримані від осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхові поліси;
документи (виписки та/або відомості з рахунку), що містять визначену законом інформацію про виконані платіжні операції за рахунком, до якого емітовані платіжні інструменти;
документи, що підтверджують виконання операції з використанням платіжних інструментів;
інші документи, що засвідчують вартість витрат.
До оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон — не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.
Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, зі змінами (далі — Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації також можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.
Згідно з абзацом першим п. 1 розділу ІІ Інструкції № 59 направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за запрошенням подається його копія та за наявності програма заходів.
Відповідно до абзаців третього та п’ятого п. 4 розділу ІІ Інструкції № 59 за відсутності наказу добові витрати не виплачуються. При відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.
Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 (далі — Постанова № 98).
Так, Постановою № 98 передбачено, що в разі коли працівники відряджені в межах України, добові витрати відшкодовуються у розмірах, що визначаються для відповідної держави згідно з додатком 1 до Постанови № 98 (в межах України: сума добових витрат — 300 гривень; гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) 900 гривень).
Пунктом 15 розділу І Інструкції № 59 передбачено, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв’язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені Постановою № 98.
Враховуючи викладене, при відрядженні працівника, який їде до місця відрядження особистим транспортом строком на один день, сума добових витрат в межах України визначається згідно з наказом про відрядження та є окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження.
Одночасно слід зазначити, що зазначена позиція погоджена з Міністерством фінансів України як головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
