Усім не догодиш — вислів, що перевірив себе в різні часи та в різних ситуаціях. Застосовний він і до посадових осіб органів місцевого самоврядування (далі — ОМС): як виборних, так і призначених за розпорядженням голови. Адже навіть якщо за особу проголосувало 100 % (що є фантастикою) присутніх, це не є позицією всіх жителів громади. Крім того, очікування від роботи й поведінки такої особи у кожного свої і з часом вони можуть не виправдатись. Так само не завжди мешканців вдовольняють особи, призначені на посади в ОМС, та рівень виконання ними своїх повноважень. І річ не завжди в тім, що у посадовця «кульгає» компетентність, — самі критики часто не обізнані про специфіку роботи ОМС, навантаження на кожну посадову особу, а то й взагалі критикують через особисту неприязнь. Таке невдоволення з боку громадян ставить під сумнів роботу певних працівників ОМС і справедливість її оплати. І користуючись правом на інформацію та знаючи обсяги зарплат в ОМС, деякі з невдоволених відстоюють свою думку навіть у суді, як-от у справі № 1840/2970/18, про яку розповімо сьогодні.