Журнали

Професійний бухгалтер 11 вересня, 2017
34
М

МСФЗ 9: розділ 5.5, або знецінення фінінструментів по-новому

МСФЗ 9 «Фінансові інструменти» починає застосовуватися при складанні фінансової звітності за річні періоди, що починаються з/після 1 січня 2018 року.
У цьому випадку йдеться про останню версію цього стандарту, що прийнята в липні 2014 року.

-A
A+

Головні тези

  • Під вимоги знецінення, визначені МСФЗ 9, потрапляють і ті статті, облік яких регламентовано іншими стандартами.
  • C точки зору нової класифікації фінансових активів, зменшення корисності згідно з параграфом 5.2.2 стандарту застосовується до тих із них, які:
    1) оцінюються за амортизованою вартістю;
    2) оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід (FVOCI).
  • На відміну від МСБО 39, FVOCI-фінактиви, згадані в параграфі 5.2.2 МСФЗ 9 що піддаються знеціненню, мають виключно боргову природу. МСБО 39, нагадаємо, поширює правила знецінення й на інвестиції в інструменти власного капіталу.
  • Кредитні збитки за активами, що обліковуються за амортизованою вартістю, проводяться тільки через збитковий резерв (loss allowance).
  • Базова модель знецінення фінінструментів ґрунтується на спостереженні за зміною кредитного ризику.
  • Якщо з моменту первісного визнання фінактиву кредитний ризик (1) підвищився значно — треба визнавати втрати від зменшення корисності за весь період існування інструменту; (2) значно не виріс — слід оцінити резерв збитків, очікуваних протягом подальших 12 міс.
  • З цього правила є декілька винятків. Більшість підприємств, що не працюють у фінансовій сфері, потраплять у винятки параграфа 5.5.15 а (i) МСФЗ 9, а отже, повинні будуть оцінювати кредитні збитки, виходячи із загального строку існування фінінструменту.
  • Для фінансових активів, які потрапили до категорії оцінюваних за амортизованою вартістю методом ефективної ставки відсотка, загальним правилом є нарахування процентів від валової балансової вартості фінінструменту. Але є виключення.

МСФЗ 9: нові тенденції

МСФЗ 9 «Фінансові інструменти» — стандарт з важкою долею. Бухгалтерам він відомий у декількох версіях. Його тривалий час не затверджували для застосування в Євросоюзі. Рада з МСБО кілька разів переносила дати набрання МСФЗ 9 чинності. Його критикували експерти Великої двадцятки. Він міг діяти частково та існував в урізаних форматах. Упродовж деякого часу в нього навіть не було дати обов’язкового набрання чинності.

Влітку 2014 року поневіряння цього стандарту, схоже, завершилися. Рада з МСБО врешті-решт «утрясла» всі проблемні питання та дійшла всіх можливих компромісів.

Одним із «гальм», що заважали звичайному ходу прийняття стандарту, було питання моделі знецінення (в традиції укрстандартизації цей бухгалтерський процес називають «зменшенням корисності»1) фінансових інструментів, яка застосовується. Після нещодавної глобальної фінансової кризи, коли на очах здивованих інвесторів вмить «посипалися» столітні транснаціональні банки, а провідні рейтингові агентства ганебно «сіли в калюжу», лідери провідних країн світу розкритикували в пух і прах бухстандартизаторів. Органи, що відають стандартизацією, звинуватили в тому, що фінансова звітність не дозволяє вчасно дізнатися про кризу, що насувається. Тому Рада з МСБО та американська Рада із стандартів фінобліку негайно зайнялися розробкою нової моделі знецінення фінінструментів. У 2014 році все було готово. Після включення до МСФЗ 9 нових алгоритмів знецінення стандарт було прийнято та схвалено усіма зацікавленими сторонами. Тому тепер саме час починати розбиратися в тому, що ж змінилося в частині «зменшуюче-корисного» регламенту.

Далі за текстом термін «знецінення» ми використовуватимемо як поняття, тотожне «зменшенню корисності».

У МСФЗ 9 питанням знецінення присвячено розділ 5.5, до якого входять параграфи 5.5.1−5.5.20. Тут варто зазначити, що в тій версії стандарту, яка зараз оприлюднена на сайті українського Мінфіну, цього розділу взагалі немає. На сайті все ще «висить» стара неповна версія МСФЗ 9. Нам залишається лише сподіватися, що до кінця 2017 року фахівці Мінфіну все ж спроможуться актуалізувати тексти міжнародних стандартів2.

Принаймні проблему вони визнають і повідомляють про те, що робота над перекладом ведеться (лист МФУ від 18.07.2017 р. № 35230-07/28-530/533).

МСБО 39 vs МСФЗ 9: концепція

МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» для обліку знецінення використав так звану «модель понесених збитків», тоді як новий стандарт вимагає застосовувати модель очікуваних збитків. МСФЗ 9 «Фінансові інструменти» ідейно орієнтований на майбутнє, тобто на те, щоб визнавати збитки не тоді, коли вони вже стали фактом, а тоді, коли вони тільки стають можливими.

У параграфі 59 МСБО 39 сказано, що зменшення корисності фінансового активу виникає тільки після того, як з’являється об’єктивне свідоцтво того, що в результаті подій, що настали після визнання фінактиву, його корисність зменшилася. При цьому спеціально обумовлено, що очікувані збитки, які є наслідком майбутніх подій, незалежно від того, наскільки вони ймовірні, не можуть бути визнані у фінансовій звітності. Використання моделі понесених збитків було свідомим вибором стандартизаторів, які при прийнятті МСБО 39 відмовилися від пропозицій застосовувати модель прогнозних (очікуваних) збитків (див. параграфи 108 −110 Основи для висновків до МСБО 39). І цей вибір, як показала практика, виявився в корені помилковим.

Загальне правило параграфа 5.5.1 МСФЗ 9 висуває чітку вимогу визнання збиткового резерву (loss allowance) під очікувані кредитні втрати. А параграф 5.5.17 стандарту пояснює, що очікувані кредитні втрати повинні визнаватися так, щоб відобразити:

  • неупереджену суму із зваженою ймовірністю, яка визначається оцінкою в діапазоні можливих результатів;
  • вартість грошей у часі;
  • розумну та прийнятну інформацію про минулі події, поточні умови та прогнози майбутніх економічних умов, якщо така інформація доступна без понесення невиправданих витрат або зусиль на дату звіту.

Сфера застосування

Положення МСФЗ 9, що регулюють знецінення, характеризуються більш широким охопленням, аніж МСБО 39.

Під вимоги знецінення, визначені МСФЗ 9, потрапляють і ті статті, облік яких регламентовано іншими стандартами. У параграфі 5.5.1 МСФЗ 9 згадуються:

  • лізингова дебзаборгованість (виняток параграфа 2.1.b (i) МСФЗ 9)
  • контрактні активи, зафіксовані згідно з МСФЗ 15 «Дохід від договорів з клієнтами»3 (виняток параграфа 2.2 МСФЗ 9).
Це особливі балансові показники, які є правом на відшкодування, яке ще не стало дебіторським боргом. Контрактний актив — це своєрідна протодебіторська заборгованість.

З точки зору нової класифікації фінансових активів, зменшення корисності згідно з параграфом 5.2.2 стандарту застосовується до тих з них, які:

  1. оцінюються за амортизованою вартістю;
  2. оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід (FVOCI).

Щодо другої категорії слід зазначити таке: параграф 5.2.2 дає відсилання до параграфа 4.1.2А стандарту. У цьому параграфі йдеться про два критерії, що дозволяють застосовувати FVOCI-оцінку до фінактивів. Другий критерій (отримання контрактного грошового потоку у вигляді процентів та основної суми боргу), наведений у параграфі 4.1.2А (b), не задовольняється стосовно інструментів власного капіталу. Тому за загальним правилом інвестиції в інструменти власного капіталу не можуть відноситься до категорії FVOCI-оцінки. Вони можуть бути включені до цієї категорії тільки як виняток, який передбачений у параграфі 4.1.4 МСФЗ 9. Але оскільки цей параграф не названо в параграфі 5.2.2, вважається, що правила зменшення корисності не поширюються на інвестиції в інструменти власного капіталу. Це означає, що FVOCI-фінактиви, згадані в параграфі 5.2.2 МСФЗ 9, і що піддаються знеціненню, мають виключно боргову природу.

МСБО 39, нагадаємо, поширює правила знецінення та на інвестиції в інструменти власного капіталу, причому із застосуванням особливих (доволі неоднозначних) вимог (параграф 61 МСБО 39). У МСФЗ 9 таких вимог немає.

Виключення інвестицій в інструменти власного капіталу зі сфери зменшення корисності було сприйняте багатьма експертами з натхненням: «Та обставина, що інвестиції в пайові інструменти, які належать до сфери застосування МСФЗ (IFRS) 9, більше не треба буде тестувати на знецінення значно полегшить застосування стандарту на практиці»4.

Крім того, під знецінення потрапляють зобов’язання з надання позик та контракти фінансових гарантій, які не обліковуються за справедливою вартістю через прибуток та збиток (параграф 5.5.1 МСФЗ 9).

Збитки: тільки резервування

Параграф 63 МСБО 39 для активів, що обліковуються за амортизованою вартістю, передбачає опцію: зменшення корисності відображається прямим зменшенням балансової вартості або за допомогою рахунку резерву (allowance account). МСФЗ 9 про пряме списання вже не говорить. У параграфі 5.5.1 МСФЗ 9 зазначається, що кредитні збитки за такими активами проводяться тільки через збитковий резерв (loss allowance). Інакше кажучи: без контррахунку, подібного до рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів», головбуху не обійтися.

Збитковий резерв: відображення

У грудні 2015 року Група Ради МСБО з переходу до нових положень знецінення фінінструментів (Transition Resource Group for Impairment of Financial Instruments) оприлюднила роз’яснення щодо формату представлення збиткового резерву у фінзвітності.

Проаналізувавши положення МСБО 1 «Подання фінансової звітності», МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації» та МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», фахівці Групи дійшли таких висновків:

  • відображення збиткового резерву у балансі відрізняється залежно від того, до якої категорії фінактиву належить цей резерв;
  • щодо фінактивів, які обліковуються за вартістю, що амортизується, стандарт не вимагає обов’язкового окремого відображення у балансі відповідного збиткового резерву, але таке відображення можливе відповідно до параграфів 55 і 58 МСБО 1 «Подання фінансової звітності»;
  • щодо FVOCI-активів зазначається, що збитковий резерв не є коригуванням (adjustment) їх балансової вартості (параграф 5.5.2 МСФЗ 9), і тому окреме відображення у балансі статті збиткового резерву забороняється.

Алгоритм знецінення: стадії та наслідки

Базова модель знецінення фінінструментів ґрунтується на спостереженні за зміною кредитного ризику. Вона проілюстрована на рис. 1.

З точки зору негативної динаміки, виділяються три стадії знецінення:

  1. без суттєвої негативної зміни кредитного ризику;
  2. значне зростання кредитного ризику;
  3. фактичне знецінення інструменту.

Суттєвість — категорія, безумовно, суб’єктивна. Тому, слід зазначити, що параграф 5.5.11 МСФЗ 9 висуває спростовне припущення (rebuttable presumption), що кредитний ризик зріс суттєво, якщо затримка належного платежу перевищила 30 днів.

Загалом, нова модель зменшення корисності розрізняє наслідки застосування механізмів знецінення за двома основними ознаками:

ознака 1: періодизація оцінки збитків — за весь строк фінінструменту чи за 12-місячний період;

ознака 2: визнання процентів за борговими активами — валове чи на нетто-основі.

Періодизація оцінки збитків

Якщо кредитний ризик з моменту первісного визнання фінактиву підвищився значно, то треба визнавати втрати від зменшення корисності за весь період існування (строк дії6) інструменту (параграф 5.5.3 МСФЗ 9). Якщо ж ризик значно не виріс, то підприємство повинне оцінити резерв збитків, очікуваних протягом подальших 12 місяців (параграф 5.5.5 МСФЗ 9).

В оригіналі — lifetime.

З цього правила є кілька винятків. Оцінка збиткового резерву має провадитися за весь період існування інструменту, навіть якщо ризик суттєво не зріс, у таких випадках:

  1. підприємство купило або видало вже знецінений (credit-impaired) фінансовий актив — параграф 5.5.13 МСФЗ 9;
  2. дебзаборгованість та контрактні активи від операцій з клієнтами, відображені за МСФЗ 15 «Дохід від договорів з клієнтами», що не містять суттєвого фінансового компонента, — параграф 5.5.15 а (i) МСФЗ 9;
  3. дебзаборгованість та контрактні активи від операцій з клієнтами, відображені за МСФЗ 15 строком до одного року (так зване практичне спрощення) — параграф 5.5.15 а (i) МСФЗ 9;
  4. дебзаборгованість та контрактні активи від операцій з клієнтами, відображені за МСФЗ 15, що містять суттєвий фінансовий компонент, і в обліковій політиці визначено, що збитковий резерв оцінюється за весь період існування інструменту — параграф 5.5.15 а (ii) МСФЗ 9;
  5. лізингова дебзаборгованість, що виникла згідно з МСБО 17 «Оренда», і в обліковій політиці визначено, що збитковий резерв оцінюється за весь період існування інструменту — параграф 5.5.15 b МСФЗ 9.

Ці винятки наведені в перших блоках дерева ухвалення рішень (див. рис. 2).

Більшість підприємств, що не працюють у фінансовій сфері, потраплять у винятки параграфа 5.5.15 а (i) МСФЗ 9, а отже, повинні будуть оцінювати кредитні збитки, виходячи із загального строку існування фінінструменту.

Підприємства-орендодавці та підприємства, що практикують продажі на умовах товарного кредитування, щоб скористатися такою можливістю, повинні будуть зафіксувати відповідне положення у своїй обліковій політиці. При цьому параграф 5.5.16 МСФЗ 9 дозволяє застосовувати до лізингової заборгованості, торгової заборгованості та контрактних активів різну облікову політику.

Визнання процентів

Для тих фінансових активів, які потрапили до категорії оцінюваних за вартістю, що амортизується, методом ефективної ставки відсотка, загальним правилом є нарахування процентів від валової балансової вартості (gross carrying amount) фінансового інструменту. Це встановлено параграфом 5.4.1 МСФЗ 9.

З цього правила є винятки. Вони описані в параграфах 5.4.1 (a) і 5.4.1 (b) стандарту, і стосуються:

  • інструментів, які були куплені (видані) вже знеціненими;
  • інструментів, які вже фактично знецінилися після первісного визнання (тобто перебувають на третій стадії зменшення корисності).

У таких випадках ефективна ставка застосовується не до валової вартості інструменту, а до його амортизованої вартості. Цей підхід іменується нетто-визнанням (або чистим визнанням). Він наведений у двох блоках рис. 2: правий блок для винятку, передбаченого параграфом 5.5.13 МСФЗ 9, і нижній блок, що фіксує дії на третій стадії зменшення корисності.

Розрахункова технологія

Загальна схема визначення збитку від зменшення корисності, описана в параграфі 63 МСБО 39, полягає в розрахунку різниці між балансовою вартістю активу та нинішньою вартістю попередньо оцінених майбутніх грошових потоків (окрім майбутніх, ще не понесених кредитних збитків), дисконтованих за первісною ефективною ставкою.

МСФЗ 9 підходить до вирішення цього питання дещо інакше. У параграфі 5.5.29 Додатка В до МСФЗ 9 зазначено, що кредитний збиток є справжньою вартістю різниці між:

  • контрактними грошовими потоками, що належать до платежу відповідно до договору,
  • грошовими потоками, які підприємство очікує отримати.

Хоча стосовно фінактивів, які знецінилися після первісного визнання, по суті збережена модель, описана в МСБО 39 (див. параграф 5.5.33 Додатка В до МСФЗ 9). Тільки в ній немає винятку для непонесених майбутніх збитків.

Параграф 5.5.35 Додатка В містить практичне спрощення (practical expedients), що дозволяє резервувати кредитні збитки за так званою матрицею забезпечень (provision matrix). Такий алгоритм встановлює на основі попереднього досвіду фіксовані ставки резерву для різних періодів прострочення платежу. Наприклад, 1 % — для непрострочених боргів, 2 % — для прострочення до 30 днів, 3 % — від 30 до 90 днів тощо). Зауважимо, що в параграфі 4.5 п’ятого розділу Керівництва з впровадження МСБО 39 така практика не була охарактеризована як така, що відповідає стандарту. А в Ілюстративних прикладах до МСФЗ 9 така схема описана як цілком придатна до застосування (див. приклад № 12). Це важливо для українських підприємств, які застосовують резервування сумнівних боргів за схемами П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», схожими з принципом дії матриці забезпечень.

В Ілюстративних прикладах до МСФЗ 9 описуються дві методики розрахунку суми збиткового резерву.

Приклад № 9 ілюструє застосування підходу «ставки збитку» (loss rate approach), відповідно до якого кредитор визначає відсоток (ставку) кредитних збитків (loss rate) на підставі попереднього досвіду та коригує її на дані прогнозу щодо майбутнього стану кредитоспроможності позичальника. У прикладі позичальники поділяються на декілька груп, виходячи з рівня кредитоспроможності. До кожної групи застосовується своя ставка збитку. Цей підхід нашим фінансовим установам добре відомий.

Приклад № 8 ілюструє використання менш традиційного, але більш актуального, на думку багатьох фінансистів, підходу «ймовірності дефолту» (probability of default’ approach). Відповідно до цього підходу сума резерву визначається множенням імовірності дефолту дебітора (probability of default — PD) на показник отриманих від дефолту втрат (loss given default — LGD). Саме ця технологія використана в прикладі, який ми пропонуємо увазі наших читачів.

Розрахунок суми збиткового резерву: приклад

Приклад. Підприємство А надало підприємству Б позику 1000000 грн 01.01.2018 р. Строк позики 4 роки. Ставка 10 % річних. Позика забезпечена заставою основних засобів.

Іван Чалий, к. е. н., консультант

№ 34, 2017  (с. 13)

Архив номеров

Вверх
Закрыть
Замовити зворотній дзвінок
Буде виконано оформлення передплати на обране видання
Телефон
Оформити
Повернутися
Закрыть
Вибачте, на обраний вами період передплата не здійснюється. Для того щоб задати своє питання телефонуйте на наші контактні телефони або скористайтеся формою зворотного зв'язку