Журнали

Платник єдиного податку 24 липня, 2017
28
Ф

Форма договору — вибір є!

Ні для кого не є таємницею, що діяльність суб’єктів господарювання опосередковано договорами рної форми та виду.
У цій статті розглянемо основні правила й вимоги, що висуває законодавство до форми договору.

-A
A+

Головні тези

  • Сторони мають право на власний розсуд вибрати форму договору, якщо законом не встановлено інших, конкретних вимог.
  • Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.
  • Якщо немає письмового договору, сторони своїми діями (виконанням або прийняттям до виконання зобов’язань за договором) можуть підтвердити наявність між ними правовідносин.
  • Для оподаткування першочергове значення має реальна господарська операція, яку здійснив платник податків, а не форма укладеного договору.

Загальні положення

Насамперед варто зазначити, що господарські договори укладаються за правилами, встановленим ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГКУ). Отже, готуючи договір, маєте керуватися кількома нормативно-правовими актами відповідно до предмета конкретного договору (докладно про співвідношення ЦКУ і ГКУ йдеться в листі ВГСУ № 01-8/2111).

Лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211.

Під час укладення договору потрібно дотримуватися встановленої законом форми (простої письмової, нотаріальної), інакше порушення вимог щодо форми договору може спричинити визнання його нікчемним або настання інших, часто негативних наслідків (ст. 218 – 220 ЦКУ).

Якщо законом конкретні вимоги не встановлені, то сторони можуть на власний розсуд вибрати форму договору. Законодавчо передбачено можливість укласти правочин (договір) усно або в письмовій (електронній) формі (ч. 1 ст. 205 ЦКУ). Відразу домовимося, що, попри деякі відмінності у змісті понять «правочин» і «договір», у цій статті їх вживатимемо рівнозначними.

Договір вважатиметься укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦКУ, ч. 2 ст. 180 ГКУ).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГКУ).

Згідно зі ст. 639 ЦКУ договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Водночас законодавець встановив і загальні правила щодо вибору форми договору:

  • якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом не вимагалася така форма для цього виду договорів;
  • якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі;
  • якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами;
  • якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Далі розглянемо нормативно-правові вимоги до укладення договорів у різних формах.

Усна форма договору

За загальним правилом усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення. Найнаочнішим прикладом правочину в усній формі є купівля товарів на ринку, коли покупець і продавець на місці домовляються про всі істотні умови: предмет правочину, його ціну, якість, кількість тощо. Виняток становлять правочини, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, а також правочини, для яких недодержання письмової форми тягне за собою їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦКУ). Наприклад, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦКУ), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а якщо договір укладається строком на три роки і більше — то він також підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦКУ). Докладніше про це — в наступному розділі статті.

Можливість придбати товари та послуги на підставі усного правочину передбачено і для юридичної особи. У такому разі їй обов’язково видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦКУ). Зважаючи на ст. 51 ЦКУ, можна сказати, що вимоги цієї норми поширюються й на діяльність ФОП.

Характеристика письмової форми договору

Ця форма договорів як найпоширеніша в господарській діяльності потребує докладнішого розгляду.

Договір вважають укладеним у письмовій формі, якщо:

  •  його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також у листах або телеграмах, якими обмінялися сторони за договором;
  • воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку;
  • він підписаний його сторонами (чи особами, уповноваженими на підставі установчих документів, довіреності, закону або іншого правового акта). При цьому обов’язковість скріп­лення договору печаткою встановлюють за письмовою згодою сторін (ч. 2 ст. 207 ЦКУ)2, тобто для письмової форми договору обов’язковою є лише наявність підпису уповноваженої особи від імені сторони за договором.

Про зміни в порядку застосування печатки в договірних відносинах див. коментар «Відміна печаток — спроба № 2» // «ПЄП», № 17-18/2017, с. 5.

Аналогічні вимоги містяться й у ГКУ: за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Проте допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГКУ).

Коли письмова форма договору обов’язкова

У письмовій формі належить вчиняти правочини (ст. 208 ЦКУ):

  • між юридичними особами (як вже зазначалось, зважаючи на ст. 51 ЦКУ, можна сказати, що вимоги цієї норми поширено й на діяльність ФОП);
  • між юридичними та фізичними особами (крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, — у такому разі можлива усна форма правочину (див. вище));
  • між фізичними особами на суму, що перевищує в 20 і більше разів розмір нмдг, тобто 340 грн (за винятком правочинів, які повністю виконуються с­торонами у момент їх вчинення);
  • інші правочини, для яких законом встановлена обов’язкова письмова форма (наприклад, договір дарування майнового права, договір оренди (найму), перевезення тощо).
  • Крім того, варто згадати, що для окремих видів правочинів законом може бути передбачена необхідність їх нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації (ст. 209 – 210 ЦКУ). Таку вимогу встановлено, наприклад, для договору застави нерухомого майна, оренди нерухомого майна строком на три роки й більше тощо. Водночас, крім вимог, встановлених у законах, будь-який правочин може бути нотаріально посвідчений на вимогу фізичної або юридичної особи, яка є стороною цього правочину (ч. 4 ст. 209 ЦКУ). Цією нормою можна скористатися, якщо зміст і предмет правочину для вас дуже важливі або ви не дуже впевнені в порядності контрагента, однак є об’єктивна потреба вчинити цей правочин.

Крім цього, у законах може міститися вимога укладати відповідний договір тільки шляхом підписання єдиного документа (наприклад, у разі укладення договору за державним контрактом або організаційно-господарського договору). Варто зазначити, що Кабмін та уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори. У такому разі йдеться не лише про додержання обов’язкової письмової форми договору, але вже й про нормативно затверджений його зміст. Так, орган управління (міністерство) може рекомендувати суб’єктам господарювання примірний договір для використання при укладенні ними договорів, при цьому сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Типовий договір передбачає більш суворі умови — Кабмін або інший орган державної влади (у випадках, передбачених законом) може затвердити типову форму договору, при цьому сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (ч. 4 ст. 179 ГКУ).

Наприклад, затвердження типової форми договору передбачене для контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272 ГКУ), постачання окремих видів енергії (ст. 277 ГКУ), певних видів концесійної діяльності (ст. 408 ГКУ) тощо. У такому разі суб’єктові господарювання залишається прийняти затверджену форму та умови договору. Відповідальність за недодержання типової форми договору окремо законодавством не передбачена, однак, якщо для конкретних видів правовідносин встановлена така форма, суб’єкти господарювання зазвичай її додержуються. Водночас сторони, для яких типова форма договору не є обов’язковою, можуть передбачити в договорі між собою, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 ЦКУ). У разі тлумачення умов договору (стороною, сторонами або судом) також можуть враховуватися типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (ч. 2 ст. 637 ЦКУ). Отже, слід бути обізнаним про типові та примірні договори у своїй галузі.

Однак повернімося до вимог, встановлених до простої письмової форми договору.

Наслідки недодержання письмової форми договору

За загальним правилом, якщо правочин не відповідає вимогам ст. 207 ЦКУ, його не можна вважати вчиненим у письмовій формі.

ВАЖЛИВО! Недодержання сторонами простої письмової форми правочину, встановленої законом, не тягне за собою її недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Наприклад, у разі недодержання письмової форми нікчемним є договір страхування (ч. 2 ст. 981 ЦКУ), кредитний договір (ч. 2 ст. 1055 ЦКУ), договір про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 1107 ЦКУ).

ДО ВІДОМА. Нікчемний правочин — це недійсний правочин, недійсність якого встановлена законом. Визнання цього правочину недійсним у такому разі судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦКУ, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦКУ).

Так, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема, шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 218 ЦКУ). У такому разі для сторін виникнуть певні юридичні наслідки у вигляді взаємних прав і обов’язків.

ДО ВІДОМА. Сторони у разі відсутності письмового договору своїми діями (виконанням або прийняттям виконання зобов’язань за договором) можуть підтвердити наявність між ними правовідносин і свої права та обов’язки в цих правовідносинах.

Аналогічне положення міститься і в п. 20 листа ВГСУ № 01-8/211: у разі недодержання сторонами письмової форми правочину для з’ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 205 ЦКУ, тобто правочин вважатиметься вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.

Зверніть увагу, що таку поведінку можуть засвідчувати письмові та інші докази (аудіо-, відеозаписами тощо), але свідчення свідків суд не візьме до уваги. Тож, якщо вже не хочете письмово оформляти договірні відносини, доведеться потурбуватися про належні докази вчиненого правочину.

Судова практика Часто на практиці під час укладення господарських договорів у спрощений спосіб (якщо немає договору як єдиного документа) виникають спори щодо встановлення факту укладення, виконання або розірвання таких договорів. Зазвичай суди дотримуються позиції, що укладення договору у спрощений спосіб не суперечить правилу п. 1 ст. 208 ЦКУ, згідно з яким у письмовій формі необхідно вчиняти правочини між юридичними особами (див. рішення Господарського суду Луганської області від 20.08.2012 р. у справі № 8/5014/1813/2012, від 06.11.2012 р. у справі № 8/5014/2289/2012).

Проте позиція суду щодо встановлення факту укладення договорів шляхом листування електронною поштою не така однозначна. Наприклад, у постанові ВГСУ від 31.03.2016 р. у справі № 922/5636/15 суд підтримав позицію правомірності укладення договору з додержанням вимог чинного законодавства у спрощений спосіб — шляхом обміну електронними листами, — якщо сторонами досягнута згода за всіма його істотними умовами. У постанові ВГСУ від 27.06.2012 р. у справі № 2/5005/10055/2011 суд також підтримав можливість укладення договору шляхом обміну електронними листами з додаванням відсканованих документів.

Водночас у постанові ВГСУ від 27.07.2016 р. у справі № 914/3549/15 суд не підтримав сторону позивача, який обґрунтовував свою позицію щодо підтвердження факту укладення договору у спрощеній формі (шляхом листування електронною поштою), оскільки не було встановлено, що між учасниками була досягнута домовленість про можливість укладення договорів в електрон­ній формі або шляхом обміну електронними листами. Також суд звернув увагу на недоведеність належності сторонам електронних поштових адрес, що фігурують в наданій суду роздруківці, і на відсутність підтвердження того, що третьою особою на адресу позивача було надіслано договір у редакції, доданій позивачем до позовної заяви.

Отже, підтримуючи загалом можливість укладати договори у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну електронними листами, суд під час ухвалення рішень бере до уваги такі обставини кожної конкретної справи, як:

  • підтвердження реальних переговорів сторін електронною поштою з узгодженням істотних умов майбутнього договору;
  • підтвердження сторонами своїх електронних поштових адрес (наприклад, у чіткій формі в листуванні між собою);
  • підтвердження відповідності документів, на підставі яких сторони зафіксували свої права та обов’язки (уклали договір), реальним правовідносинам.

Нюанси оподаткування А тепер розгляньмо, які наслідки матимуть «відхилення» від простої письмової форми для оподаткування господарської операції. В ухвалі ВАСУ3 від 11.04.2017 р. у справі № 806/6853/13-а суд встановив, що стан виконання податкових зобов’язань визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів, з урахуванням ділової мети такого руху та його зв’язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов’язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, та податкового кредиту з фактом придбання товарів (послуг) з метою використання в господарській діяльності. З позицій оподаткування не має значення, чи має місце в господарській операції дефект форми укладеного правочину (крім випадків, коли в законі прямо вказано, що правочин, який не відповідає формі закону, є нікчемним або правочин визнаний судом недійсним), а має значення господарська операція, вчинена платником податків, яка й має бути предметом аналізу в податковому спорі. При цьому витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вищий адміністративний суд України.

Отже, суд підтримав викладене раніше положення про те, що зміст правочину первинний, а форма — вторинна.

Особливості електронної форми договору

З прийняттям 03.09.2015 р. Закону про електронну комерцію4 у ЦКУ внесено зміни, відповідно до яких до письмової форми прирівняно електронну форму правочину (ч. 1 ст. 205 ЦКУ), також стало допустимим вчинення правочину шляхом фіксації його змісту в одному або кількох електронних документах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦКУ).

Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 р. № 675-VIII.

Розберімося в тонкощах правового регулювання електронних договорів. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону про електронну комерцію електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі, тобто із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний договір укладається і виконується у порядку, передбаченому ЦКУ і ГКУ, а також іншими законодавчими актами.

При цьому щодо вчинення електронних правочинів (електронний договір є його різновидом) є певні обмеження. Так, дія Закону про електронну комерцію  не поширюється на правочини, якщо:

  • законодавством встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об’єкти, вилучені з цивільного обороту (пам’ятки археології, державні природні заповідники й заказники тощо) або обмежені в цивільному обігу (зброя, наркотичні засоби і прекурсори, земля, водні об’єкти, ліси, інші природні ресурси тощо);
  • однією зі сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як ФОП та реалізує/пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень Закону про електронну комерцію  до правочину);
  • стороною правочину є орган державної влади (орган місцевого самоврядування) в частині виконання ним функцій держави (місцевого самоврядування) чи правочин вчиняється відповідно до Закону про держзакупівлі5;
  • правочин підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації;
  • вчинення правочину регулює сімейні правовідносини;
  • правочин стосується ігорного бізнесу, у тому числі парі, тоталізаторів та інших азартних ігор, або проведення лотерей, крім негрошових лотерей відповідно до Закону про благодійну діяльність6 та лотерей, визначених Законом про рекламу7;
  • виконання зобов’язання забезпечується особою, яка уклала договір поруки або іншої форми майнового забезпечення, за умови, що така особа діє в цілях, що виходять за межі його господарської діяльності чи незалежної професійної діяльності.
Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні органації» від 05.07.2012 р. № 5073-VI.
Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР.
Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 р. № 922-VIII.

Укладення електронного договору

Порядок укладення За аналогією до інших договорів електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та його прийняття (акцепту) другою стороною.

Інформування потенційних покупців (замовників, споживачів) про товари, роботи, послуги здійснюється відповідно до вимог Закону про рекламу та може здійснюватися шляхом надсилання комерційних електронних повідомлень. Ви точно отримували такі на електронну пошту (перевірте теку «Спам»). До речі, комерційне електрон­не повідомлення може розсилатися й без Вашої згоди, але тільки за умови, що Ви можете відмовитися від подальшого отримання таких повідомлень (зазвичай відповідне повідомлення розміщено наприкінці тексту рекламного повідомлення). Крім таких повідомлень, пропозиція укласти електронний договір може бути зроблена шляхом розміщення відповідних пропозицій у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною в разі її прийняття.

Щодо істотних умов, то, крім визначених ЦКУ для відповідного виду договору, електронний договір може (а в деяких випадках має) містити певну інформацію (ч. 2 ст. 11 Закону про електронну комерцію) (див. таблицю).

Приклади викладення умов договору

Опис умови договору

Приклад формулювання

технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладення електронних підписів сторонами договору

«Цей Договір укладається в електронному вигляді, вважається укладеним з дати накладення ЕЦП8усіма його сторонами і юридично правомочним без паперового примірника»

Електронний цифровий підпис.

можливість та порядок внесення змін до умов договору

«Усі зміни й доповнення до Договору здійснюються в такому ж порядку, як і його укладення»

спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт)

«Цей Договір є публічною офертою і набуває чинності після завершення реєстрації Клієнта на сайті Продавця»

порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов’язань

«Документи, надіслані електронною поштою відповідно до зазначених у Договорі реквізитів сторін (уповноважених осіб для листування), мають повну юридичну силу, можуть бути подані до судових інстанцій як належні докази й не можуть заперечуватися стороною, від імені якої їх було надіслано»

посилання на умови, що включаються до договору шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа, і порядок доступу до такого документа

«Загальні умови продажу й постачання товарів розміщені на сайті Продавця. Договір набуває чинності після підтвердження згоди Покупця із загальними умовами продажу й постачання товарів»

можливість вибору мови, що має використовуватись під час укладення та виконання договору

«Договір укладено українською мовою. Оригінальний текст Договору може бути перекладений іншими мовами. Перекладена з української мови версія Договору є допоміжною і призначена тільки для внутрішнього користування. Усі повідомлення та обмін інформацією здійснюються українською мовою»

Окремо слід зазначити, що вимоги щодо зберігання електронних документів містяться в ст. 13 Закону про електронні документи9, а порядок зберігання первинних документів, у т. ч. в електронній формі, закріплено у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом МФУ від 24.05.1995 р. № 8810.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995 р. № 88.
Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV.

У процесі оформлення договірних відносин також можуть виникнути запитання щодо виготовлення та отримання паперових копій електронних документів, при цьому необхідно керуватися Порядком № 68011. Тому сторонам у договорі треба зазначити, що юридичну силу на папері мають тільки копії, завірені відповідно до вимог чинного законодавства, і визначити, яку силу матимуть (якщо матимуть, звісно) звичайні (не завірені) паперові копії.

Порядок засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу, затверджений постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 680.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

При цьому відповідь (акцепт) може бути надано шляхом (ч. 6 ст. 11 Закону про електронну комерцію):

  1. надсилання електронного повідом­лення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;
  2. заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електрон­ній формі;
  3. вчинення дій, які вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею. Ця форма прийняття пропозиції укласти договір є найпоширенішою в інтернет-магазинах і здійснюється шляхом, наприклад, оформлення замовлення, додавання товару (послуги) в кошик тощо. При цьому продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити одержання такого замовлення.

Перша і друга  із зазначених форм відповіді (акцепту) мають бути підписані (ст. 12 Закону про електронну комерцію):

  • за допомогою електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону про ЕЦП12(за умови використання засобів електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину);
  • за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору). Такий одноразовий ідентифікатор надсилає особа, яка пропонує укласти договір, іншій стороні засобами зв’язку, зазначеними під час реєстрації її в  системі, і додається до повідомлення особою, що прийняла пропозицію укласти договір. Наприклад, підтвердження за допомогою смс або листа на електронну пошту;
  • за допомогою аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) — за письмовою згодою сторін, в якій мають міститися зразки таких аналогів. Цей порядок посвідчення правочину був передбачений ще в ч. 3 ст. 207 ЦКУ: сторони мають обмінятися листами, в яких їх уповноважені представники «живим» власноручним підписом засвідчують, наприклад, її факсимільне відтворення.
Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. № 852-IV.

Підтвердження правочину Відповідно до ч. 11 ст. 11 Закону про електронну комерцію покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чеку, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар. Щоб захистити права споживача, це підтвердження має містити такі відомості:

  • умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги;
  • найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги;
  • гарантійні зобов’язання та інформацію про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги;
  • порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Проте ця вимога не поширюється на електронні правочини, пов’язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.

Статус електронного договору

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 Закону про електронну комерцію, по правових наслідках прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону про електронну комерцію).

При цьому електронні документи (повідомлення), пов’язані з електронним договором, можуть бути подані як докази сторонами у судовому розгляді. У такому разі докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами відповідно до вимог процесуального законодавства. Так, у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 05.05.2016 р. у справі № 922/5978/15 за відсутності актів приймання-передання виконаних послуг суд прийняв як належні й допустимі докази обґрунтування позовних вимог листування скайпом.

У зв’язку з укладенням електронних правочинів часто виникає запитання: чи може як підтвердження укладення електронного договору бути визнаний виставлений (висланий на електронну пошту) рахунок-фактура?

Щодо цього можемо зауважити, що рахунок-фактура є платіжним документом і передбачає виставлення певних сум до оплати покупцем за поставлені (фактично поставлені) товари або надані (фактично надані) послуги. Проте, крім випадків виставляння рахунку-фактури у виконання умов уже укладеного між сторонами договору, цей документ можна вважати простою офертою (пропозицією укласти договір).

Щоб визнати рахунок-фактуру як спрощену форму електронного договору потрібно, щоб:

  • по-перше, цей документ містив необхідну інформацію про істотні умови для конкретного виду договору, але в будь-якому випадку про предмет, ціну і строк (ч. 3 ст. 180 ГКУ) і,
  • по-друге, був оплачений. І от чому: відповідно до ч. 4, 5 ст. 13 Закону про електронну комерцію, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти електронний договір (оферту), протягом строку для відповіді не здійснила оплату відповідно до зазначених у пропозиції умов, така пропозиція вважається неприйнятою. Здійснення оплати відповідно до умов, зазначених у пропозиції укласти електронний договір, але без виконання інших умов та/або без надання усіх відомостей, визначених у такій пропозиції, не можна вважати прийняттям пропозиції укласти електронний договір (акцептом), а оплата вважається неналежною та підлягає поверненню особі, яка її здійснила. Таку позицію підтримав Монастириський районний суд у своєму рішенні від 17.08.2016 р. у справі № 603/381/16-ц.

ДО ВІДОМА. Підтвердити укладення електронного договору може тільки оплачений рахунок-фактура, що містить інформацію про всі істотні умови договору.

Отже, щоб підтвердити факт укладення договору, одного рахунку буде недостатньо. Мають бути зустрічні дії контрагента, пропозиції, що підтверджують прийняття.

Електронне оформлення договірних відносин виникло відносно традиційних і звичних для нас форм зовсім недавно, однак уже впевнено опановує сфери застосування (зовнішньоекономічна діяльність, торгівля через інтернет-магазини тощо), з’являються також і нові технології, покликані забезпечити оперативне й безпечне передавання даних (наприклад, блокчейн13). Зазвичай правове регулювання відстає від сучасних форм і видів правовідносин, разом із тим і законодавці, і Уряд України прагнуть скоротити цю дистанцію і створити правове поле, що дає змогу повноцінно скористатися всіма інструментами електронного документообігу.

Блокчéйн (англ. Blockchain або block chain — ланцюжок блоків) — створений за певними правилами неперервний послідовний ланцюжок блоків, що містять інформацію. Зараз ця технологія має великі перспективи у сфері укладення договорів.

Звісно, тема оформлення й регулювання договірних відносин досить об'ємна, її не можна висвітлити в одній статті. Стежте за нашими публікаціями, і ми продовжимо розглядати інші питання, що виникають у процесі оформлення договірних відносин.

Альона Калініченко, юрист

№ 28, 2017  (с. 12)

Архiв номерiв

Вверх
Закрыть
Замовити зворотній дзвінок
Буде виконано оформлення передплати на обране видання
Телефон
Оформити
Повернутися
Закрыть
Вибачте, на обраний вами період передплата не здійснюється. Для того щоб задати своє питання телефонуйте на наші контактні телефони або скористайтеся формою зворотного зв'язку