Ця ситуація є серйозним викликом і для головбуха, і для аудиторів, і для оцінювача.
Як головбухові бути з вартістю ОЗ, відображеною в балансі?
Як реагувати на таку ситуацію оцінювачу та аудитору?
По коментарі ми звернулися до провідних експертів.

 

 

Залучення до переоцінки ОЗ саме професійного оцінювача — це вимога законодавства.

Як має себе поводити головбух?

Всупереч волі керівника, переоцінити ОЗ за даними, які надав професійний оцінювач, як того вимагають стандарти та Закон про оціночну діяльність1?

Чи виконати волю керівництва та не відображати ОЗ за справедливою вартістю, всупереч вимогам стандартів?

Будь-яке питання етики має дві сторони. Як і це. Ми не розуміємо, з яких причин у керівництва виникли сумніви щодо справедливої вартості активів. І яких саме активів. Будучи оцінювачем, я розумію, наскільки власники активів іноді розуміють і відчувають вартість краще, аніж будь-які експерти. Тому з огляду на те, що це державне підприємство, порядок дій головбуха міг би бути таким:

1. Запит керівництву щодо аргументації справедливої вартості таких активів з детальним описом впливу на фінансову звітність.
2. Звернення до державного органу, у сферу компетенції якого входить це підприємство.
3. Складення бухгалтерської довідки за результатами.
4. Якщо 1 і 2 — без відповіді або є мотивована позиція «ні» — залишаємо «стару вартість» і, можливо, ставимо під сумнів спроможність подальшої співпраці з підприємством.
   Або ж — справедлива вартість за даними оцінки.
5. Звернутися в комітет етики ФПБАУ (або іншу профорганізацію) з детальним описом ситуації, щоб отримати рекомендації щодо подальших дій.

 

 

Вочевидь, я можу прокоментувати ситуацію, що склалася, передусім з погляду оцінювача. А ситуація досить складна й багатопланова.

Багато чого залежить від того, хто аудитор і хто оцінювач — у розумінні їхнього фахового рівня, від того, наскільки вони впевнені в собі та в якості своєї роботи.

Якщо державне підприємство (замовник послуг) велике й до того ж прибуткове, то як оцінювачу, так і подекуди аудитору може бути непросто доводити свою точку зору, якщо підприємство вже сформувало свою.

Наш досвід свідчить, що:

• по-перше, для державних підприємств перехід на МСФЗ зазвичай є не «внутрішньою» нагальною потребою власної діяльності, а тільки виконанням «директиви зверху». У таких умовах природно, що адміністрація підприємства може сприймати аудиторів та особливо оцінювачів як «сторонній подразник»;
• по-друге (і це часто є наслідком попереднього пункту), державні підприємства часто посилаються на «комерційну» таємницю, пов’язану з їхньою діяльністю, що не можна розголошувати оцінювачам;
• по-третє, прибуткові державні підприємства мають нормативи виплати дивідендів, що визначені тією ж державою, а дивіденди своїм джерелом мають прибуток. І значна переоцінка (дооцінка) основних засобів може призвести до того, що нова, більша за розміром амортизація «нівелює» весь прибуток, що в підсумку спричинить невиконання державних нормативів.

Взагалі-то в поточних українських умовах оцінювач може залишитися наодинці зі своєю проблемою. Тому в будь-якому разі, крім досвіду безпосередньо оцінки, він повинен володіти ще дипломатією, терпінням та красномовністю.

До того ж у цій ситуації незрозуміло, чи відповідала оцінка стандартам оцінки чи ж оцінювач виконав роботу настільки недбало, що це було помітно і представникам підприємства.

У загальному випадку в такій ситуації оцінювач може діяти так:

1. Обговорити з підприємством ситуацію, що склалася, не поспішаючи і конструктивно. З’ясувати, з чим саме підприємство не згодне. Вислухати аргументи. Подумати, чи є в них раціональне зерно. Навести свої аргументи та спробувати досягти консенсусу, не порушуючи принципів незалежної оцінки.
2. Якщо підприємство «не йде на контакт» — звичайно, можна апелювати до аудитора, але, вочевидь, тільки в тому випадку, коли аудиторська компанія виконує також і рецензування (верифікацію) результатів оцінки активів. І попереджати підприємство про те, що якщо навіть оцінювач «змінить свою думку», то все одно аудитор оцінку не прийме.
3. За українськими колізіями, якщо оцінюють саме державне майно, то на Звіт з оцінки потрібна рецензія. Якщо робота велика, то краще звертатися по рецензію в ЕС (експертну раду) якоїсь із СРО (саморегулівних організацій оцінювачів). Тобто, якщо є позитивна рецензія на звіт, теоретично можна апелювати до неї…
   Але з другого боку, оцінку для цілей МСФЗ зазвичай роблять за МСО (Міжнародними стандартами оцінки), а не за НС (Національними стандартами); відповідно, формально такий Звіт про оцінку не підпадає під норми рецензування за правилами НС. У свою чергу, в МСО процедури та вимоги до рецензування прописані досить узагальнено. У ситуації такої невизначеності гіпотетично можна було б апелювати до ФДМ (Фонду державного майна України), але я таких прецедентів не знаю — мабуть, тому що ФДМ діє в межах НС та, відповідно, не вважає за можливе виконувати рецензії на звіти з оцінки для МСФЗ за нормами МСО (а специфіка в таких звітів, дійсно, є).
   Однак незадоволене державне підприємство може саме звернутися по підтримку та рецензію в ФДМУ (але, як я розумію, у цьому випадку цього зроблено не було), і як там тоді будуть розвиватися події, я не беруся навіть передбачати, бо, повторюся, у цій ситуації багато невизначеності щодо позиції та аргументації сторін.
4. Звернутися до суду. За формальними ознаками оцінювач виконав свою роботу, а її не приймають без формалізованих та обґрунтованих претензій. Керівництво підприємства нібито «визнало недостовірними» результати роботи — а чи воно взагалі компетентне в таких питаннях?.. Особливо у світлі вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» щодо обов’язковості оцінки ОЗ з метою бухгалтерського обліку саме оцінювачем та того факту, що рецензії на Звіт про оцінку немає.
   Але звернення до суду — це довгий процес, що має непередбачувану результативність та потребує певних витрат. Аналогічно подібних прецедентів я теж не пам’ятаю.
5. Заплющивши очі, йти на поводі в замовника, який платить гроші, та складати Звіт про оцінку з порушенням стандартів?.. Крім порушення професійної етики та втрати самоповаги, це насправді загрожує оцінювачу низкою різнопланових неприємностей.

Загалом уся ця ситуація не до кінця зрозуміла. Забагато варіантів, передумов і сценаріїв розвитку подій. Зрештою, аудитор і підприємство взагалі можуть домовитися про те, що аудитор просто робить якесь застереження щодо вартості ОЗ у своєму висновку — і все. А оцінювач залишається «ні до чого».

Тому, на жаль, у наших реаліях я б (на місці оцінювача) вважав за краще розбиратися із ситуацією «невдоволення замовника» більш глибоко, вести перемовини, переконувати підприємство і досягати консенсусу.

Або чесно визнати, що претензії підприємства мають підстави, а оцінювач не має досвіду для того, щоб коректно вирішити проблему, що виникла.

Хоча взагалі-то ще на самому початку роботи і під час укладання договору про оцінку оцінювачу було потрібно над цим замислитися.

 

Що стосується аудиту, то аудитори висловлюють думку стосовно фінансової звітності і на момент перевірки мають достатньо доказів, що у звітності вартість ОЗ відображена неправильно. Саме так сформульовано запитання. Рішення про проведення оцінки ухвалено, оцінку провів належний суб’єкт оцінки, а альтернативний підхід, передбачений МСФЗ 1 «Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності» для визнання «доцільної собівартості», не застосовували.

Висновок: необхідно модифікувати звіт незалежного аудитора, звісно, залежно від суттєвості.

Якщо нова оцінка буде прийнята керівництвом після її отримання, то клієнт повинен перевипустити звітність (виправити суттєві помилки ретроспективно), яку знову потрібно буде проаудитувати в межах аудиту наступного року.

Є ще один варіант, що оцінка може бути проведена на початок наступного року після дати першого застосування МСФЗ. Адже згідно з параграфом Г8 (б) МСФЗ 1, якщо дата оцінки пізніша, ніж дата переходу на МСФЗ, але в періоді, що його охоплює перша фінансова звітність за МСФЗ, то викликані подією оцінки справедливої вартості можуть бути використані як доцільна собівартість на дату події. Суб’єкт господарювання визнає коригування внаслідок цього безпосередньо в нерозподіленому прибутку (або, якщо доцільно, в іншій категорії власного капіталу) на дату оцінки. На дату переходу на МСФЗ суб’єкт господарювання або встановлює доцільну собівартість, застосовуючи критерії в параграфах Г5–Г7, або оцінює активи і зобов’язання відповідно до інших вимог цього МСФЗ.

Таке рішення слід ухвалити під час першого застосування МСФЗ, для чого може знадобитись зміна розробленої підприємством нової облікової політики за МСФЗ та порядку першого їх застосування.

А бухгалтеру в такій ситуації можу порадити документувати свої дії та виконувати вимоги законодавства (Закону про бухоблік та МСФЗ як підзаконного акта до цього закону).

 

Оцінка активів, особливо коли йдеться про складні унікальні ОЗ вузького профілю, навряд чи входить до компетенції головного бухгалтера. Зазвичай він тут, відверто кажучи, безсилий.

Відповідно до параграфа 330.1 Кодексу етики професійних бухгалтерів фундаментальний принцип професійної компетентності та належної ретельності вимагає від професійного бухгалтера в бізнесі брати на себе тільки такі значні завдання, для виконання яких він, як професійний бухгалтер у бізнесі, має або може отримати достатню професійну підготовку або досвід. Професійний бухгалтер не повинен відмовлятись від одержання консультацій та допомоги експертів, коли це необхідно.

Застережним заходом у цьому випадку може бути отримання консультацій від осіб, які обіймають вищі посади в організації-роботодавця, від незалежних експертів або від відповідної професійної організації (параграф 330.3 Кодексу).

За таких обставин головбух фактично має два набори цифр, які характеризують вартість ОЗ. Достовірність і першого, і другого набору піддано сумнівам з боку фахівців, компетентність яких в оцінці ОЗ є, вочевидь, вищою, ніж у бухгалтера.

Якщо буквально тлумачити параграф 7 (б) МСБО 16 «Основні засоби», то «сумнівні» ОЗ взагалі доведеться списати з балансу. Але цей шлях навряд чи приведе до реального вирішення проблеми.

Отже, якщо tertium non datur, то якому набору цифр слід віддати перевагу?

На мій погляд, головбух (до появи цифр, які задовольнятимуть керівництво) має залишити в обліку ту вартість ОЗ, яка була в балансі до моменту отримання інформації від оцінювача. Адже під цю вартість у головбуха є «первинне» обґрунтування. Ці цифри «живі», вони мають свою історію. Головбух, так би мовити, відчуває їх, не зважаючи на усвідомлення того факту, що вони недостовірно відображають вартість відповідних активів.

Тобто, якщо немає достовірного показника, за необхідності зробити вибір із двох недостовірних сум пріоритет я б віддавала тому показнику, який був «історично» зафіксований у «рідній» звітності. Але при цьому, щоб уникнути можливих звинувачень у некомпетентності та/або зловживаннях, у примітках до фінансової звітності слід навести показники вартості ОЗ, які були зафіксовані у звіті оцінювача. І чудово було б, щоб норовливе керівництво підприємства хоча б у загальних рисах пояснило у примітках, чому саме воно вважає показники звіту оцінювача недостовірними. Мені здається, що саме такий підхід може вважатися доброчесним з точки зору розділу 110 Кодексу.