Журнали

Практика МСФЗ 23 березня, 2020
3
П

Практичні аспекти визначення справедливої вартості корпоративних прав

Ця публікація присвячена визначенню справедливої вартості корпоративних прав, яким не притаманний заздалегідь установлений та хоча б формально гарантований рівень грошових потоків для власника та щодо яких на дату оцінки не існує цін котирування (біржового курсу) або інших прямих ринкових свідчень щодо їхньої вартості.

-A
A+

 

Андрій Чиркін, директор ТОВ «Увекон-Харків», Approved by TEGoVA, MRICS, REV,
заслужений оцінювач Українського товариства оцінювачів,
член Ради Українського товариства оцінювачів та Експертної ради Українського товариства оцінювачів

Справедлива вартість: концепти

Справедливій вартості в системі МСФЗ присвячений окремий, досить специфічний стандарт — МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості». Справедлива вартість відповідно до визначення стандарту — це ціна, яка була б отримана за продаж активу (або сплачена за передання зобов’язання) у звичайній операції між учасниками ринку на дату оцінки1.

МСФЗ 13, параграф 9.

При цьому МСФЗ 13 підкреслює2, що якщо навіть ціна на ідентичний актив (зобов’язання) не є відкритою, суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість, користуючись іншим методом оцінювання, який максимізує використання відповідних відкритих вхідних даних та мінімізує використання закритих вхідних даних. Справедлива вартість — це оцінка на основі даних ринку. Тому, відповідно, її оцінюють, використовуючи припущення, які використовували б учасники ринку, складаючи ціну активу (зобов’язання), у тому числі припущення про ризик. Внаслідок цього намір конкретного суб’єкта господарювання утримувати конкретний актив або погасити чи інакше виконати зобов’язання3не має враховуватися під час оцінювання справедливої вартості, якщо не відповідає припущенням учасників ринку.

МСФЗ 13, параграф 3.
Тобто розглядати актив / зобов’язання не з точки зору обміну, а з точки зору використання.

Під відкритими вхідними даними МСФЗ 13 розуміє вхідні дані, сформовані на базі ринкових даних — таких як доступна для широкого загалу інформація про фактичні події або операції, а також інформація, що відображає припущення, які використали б учасники ринку, встановлюючи ціну активу (зобов’язання). Більш детально відкриті вхідні дані описано в додатку А до МСФЗ 13.

У свою чергу, закриті вхідні дані — вхідні дані, для яких ринкових даних немає та які можуть бути сформовані на підставі найкращої наявної інформації про припущення, якими скористалися б учасники ринку, встановлюючи ціну активу (зобов’язання).

У випадку, коли ціни котирування для передання ідентичного або подібного зобов’язання чи інструменту капіталу суб’єкта господарювання немає, а ідентичний об’єкт як актив утримує інша сторона, то суб’єкт господарювання повинен оцінювати справедливу вартість зобов’язання або інструменту капіталу з позиції учасника ринку, який утримує ідентичний об’єкт як актив на дату оцінювання.

Для розуміння подальшого матеріалу важливо, що залежно від використаних вхідних даних МСФЗ 13, прагнучи до зіставності та узгодженості оцінок справедливої вартості, досить узагальнено виділяє три рівні надійності вхідних даних та пов’язує їх з ієрархіями справедливої вартості, яка отримана з використанням переважно таких вхідних даних:

  • вхідні дані 1-го рівня — це ціни котирування (за окремими винятками без додаткових коригувань) на активних ринках на ідентичні активи (зобов’язання), до яких суб’єкт господарювання може мати доступ на дату оцінки;
  • вхідні дані 2-го рівня — це вхідні дані (окрім цін котирування, віднесених до 1-го рівня), які можна спостерігати для активу (зобов’язання) прямо або опосередковано. Це можуть бути ціни котирування не на ідентичні, а на подібні активи, або котирування на ринках, що не є активними, або інші вхідні дані (окрім цін котирування, які можна спостерігати для активу чи зобов’язання на ринках). Такі вхідні дані зазвичай коригуються під час оцінки справедливої вартості, зокрема, на стан активу, на місце розташування активу, на порівнянність активу (зобов’язання), справедлива вартість якого оцінюється, із об’єктом, вхідні дані щодо якого використовують, на обсяг та активність ринків, з яких були отримані вхідні дані;
  • вхідні дані 3-го рівня — це будь-які вхідні дані для активу (зобов’язання), яких немає у відкритому доступі, тобто закриті вхідні дані. Їх доводиться використовувати, коли необхідних відкритих даних стосовно активу (зобов’язання) немає: або через те, що діяльність ринку для активу (зобов’язання) на дату оцінки незначна, або через характер активу (зобов’язання), що взагалі не представлений на ринку. А проте закриті вхідні дані все одно мають відображати припущення, які використовували б учасники ринку, установлюючи ціну на актив (зобов’язання), у тому числі припущення про ризик. При цьому суб’єкт господарювання, формуючи для оцінки закриті вхідні дані, може включати до них і власні дані, але він має скоригувати їх, якщо очевидно, що інші учасники ринку використали б інші дані або власні дані суб’єкта відображають вплив особливих обставин чи подій, що нетипові для інших учасників ринку.

Хто саме безпосередньо має здійснювати оцінку?

МСФЗ 13 всюди вказує на те, що «суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість…» або «суб’єкт господарювання має оцінювати…», тим самим припускаючи, що оцінку справедливої вартості суб’єкт господарювання виконує силами власних фахівців. Але водночас МСБО 16 «Основні засоби» в параграфі 32 зазначає: «Справедливу вартість землі та будівель, як правило, визначають на основі ринкових свідчень за допомогою експертної оцінки, що її, як правило, здійснюють професійні оцінювачі». Якщо судити за аналогією, то суб’єкт господарювання має право залучати незалежних оцінювачів і для визначення справедливої вартості таких складніших за своєю економічною природою активів, як корпоративні права.

До речі, можна зазначити, що Закон про оцінку4, у статті 7, установлює випадки обов’язкового проведення саме незалежної оцінки в розумінні цього Закону та національних стандартів (незалежної оцінки), які затверджені Кабміном. До них, зокрема, належить і випадок «переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку». Безперечно, в Законі йдеться про визначення справедливої вартості основних засобів (фондів), а не фінансових інструментів, однак така норма Закону ще раз опосередковано підтверджує логічну доцільність застосування принципів незалежної оцінки та залучення незалежних оцінювачів, що мають досвід оцінки саме корпоративних прав. Втім, наведена норма формально не визначає обов’язковості залучення такого оцінювача5.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III.
Крім того, широко поширена думка (особливо серед міжнародних аудиторських компаній в Україні), що оцінку для цілей та згідно з вимогами МСФЗ слід виконувати відповідно до норм Міжнародних стандартів оцінки, а не національних стандартів (незалежної оцінки). Дійсно, на сьогодні вимоги міжнародних та національних оціночних стандартів подекуди істотно відрізняються.

Зв’язок справедливої вартості за МСФЗ  та ринкової вартості за оціночними стандартами

Перед тим як перейти власне до засад незалежної оцінки корпоративних прав6, є сенс ще окремо підкреслити аналогічність або принаймні дуже високу подібність визначення справедливої вартості за приписами МСФЗ 13, що наведене вище, та ринкової вартості в термінах оціночної діяльності, а саме:

В оціночній діяльності подібні об’єкти оцінки визначаються ще такими майже повними синонімами: оцінка часткових інтересів у підприємстві, оцінка фінансових інвестицій.
Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 р. № 1440.

«Ринкова вартість — вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу»;

  • згідно з Міжнародними стандартами оцінки8 :
Міжнародні стандарти оцінки (IVS) 2017. МСО 104 «Види вартості» (Bases of value), параграф 30.
 

«Ринкова вартість — очікувана грошова сума, за яку актив або зобов’язання варто обмінювати на дату оцінки між готовими до транзакції та не пов’язаними між собою покупцем і продавцем після належного маркетингу та за умови, що кожна сторона діяла обізнано, розсудливо і без примусу».

Три методичних підходи до оцінки

Для визначення ринкової та, відповідно, справедливої вартості в розумінні МСФЗ оціночними теорією та практикою в загальному випадку9передбачено 3 основні оціночні підходи:

Тобто для оцінки будь-яких видів активів та, в окремих випадках, зобов’язань.
  • ринковий, або порівняльний, підхід (market approach);
  • дохідний підхід (income approach);
  • витратний підхід (cost approach).

Кожен із цих підходів, у свою чергу, може бути реалізований у формі того чи іншого методу в межах підходу. Під час оцінки конкретного активу оцінювач обирає декілька підходів та методів або один підхід, що найбільш адекватно відображає вартість активу на основі передусім природи, характеру такого активу та наявної ринкової (вхідної) інформації щодо нього, спираючись на своє професійне судження. До речі, як і варто було очікувати, це повністю корелює з нормами МСФЗ 13:

«61. Суб’єкт господарювання застосовує методи оцінки вартості, які відповідають обставинам та для яких є достатньо даних, щоб оцінити справедливу вартість, максимізуючи використання доречних відкритих вхідних даних та мінімізуючи використання закритих вхідних даних.
<…>
63. В деяких випадках годитиметься один метод оцінки вартості <…>. В інших випадках годитимуться декілька методів <…>».

Нижче наведено більш детальний опис як логіки практичної реалізації кожного з підходів до оцінки корпоративних прав, щодо яких не існує цін котирування або інших прямих ринкових свідчень щодо їхньої вартості, так і обсягу необхідних для цього вхідних даних. Необхідно розуміти, що під час виконання такої оцінки, вочевидь, використовують вхідні дані переважно 2-го рівня (див. вище).

Ринковий підхід

Хоча йдеться нібито про визначення справедливої вартості корпоративних прав, щодо яких не існує цін котирування, ринковий підхід, втім, іноді може бути доцільно застосувати. За відсутності прямих ринкових свідчень щодо цін на об’єкт оцінки можна використати дані щодо котирувань підприємств-аналогів — як передусім українських, так і в деяких випадках іноземних.

Левова частка методів ринкового підходу заснована на використанні так званих ринкових мультиплікаторів. Ці величини є коефіцієнтами — результатами ділення «ціни» підприємства-аналога на обраний економічний показник діяльності підприємства-аналога, який характеризує дохідність або цінність цього підприємства-аналога з точки зору ринку. Отримавши обґрунтоване значення ринкового мультиплікатора, необхідно домножити його на відповідний економічний показник, що характеризує діяльність «нашого» підприємства, корпоративні права якого є об’єктом оцінки, і таким чином отримати орієнтир вартості об’єкта оцінки.

Загальний алгоритм пошуку вхідних даних та оцінки в межах ринкового підходу має такий вигляд.

Процедура 1 Отримання офіційної фінансової звітності «нашого» підприємства, корпоративні права якого є об’єктом оцінки, та її аналіз.

Процедура 2 Формування переліку підприємств-аналогів (публічних акціонерних товариств), що є подібними до «нашого» підприємства за такими параметрами, як вид діяльності, номенклатура продукції / послуг, розмір, фінансові результати діяльності, позиціонування на ринку, стадія життєвого циклу, місце розташування тощо.

Процедура 3 Збір інформації щодо «цінових» характеристик підприємств-аналогів та отримання їхньої офіційної фінансової звітності.

Зазвичай процедури 2 та 3 виконуються в тісному взаємозв’язку, тобто у відкритих джерелах збирають дані щодо «цінових» характеристик підприємств-аналогів, які взагалі продаються або принаймні котируються на українському фондовому ринку, й одночасно з’ясовують, які з цих підприємств подібні до «нашого» підприємства.

Така інформація щодо українських підприємств може бути отримана на сайтах НКЦПФР, smida.gov.ua та фондових бірж України; за потреби щодо іноземних підприємств — на відкритих сайтах відповідних аналітичних агенцій.

Треба зауважити, що «цінові» характеристики українських підприємств перед розрахунком ринкових мультиплікаторів потребують окремого прискіпливого аналізу у зв’язку з поширеною вітчизняною практикою маніпуляцій із цінами акцій навіть на фондових біржах.

Процедура 4 Обрання та розрахунок значень одного чи декількох видів ринкових мультиплікаторів. При цьому переважно як параметр «ціни» підприємства-аналога використовують ринкову капіталізацію, тобто добуток ринкової ціни 1 акції підприємства-аналога (публічного акціонерного товариства) та кількості таких акцій підприємства в обігу. Якщо як підприємства-аналоги використано підприємства, що функціонують не в межах української економічної системи, розраховані ринкові мультиплікатори, вірогідно, будуть потребувати ще й коригування на «ризик країни».

Процедура 5 Розрахунок з використанням одного або більше видів ринкових мультиплікаторів та узгодження вартості «нашого» підприємства, корпоративні права якого є об’єктом оцінки, зазвичай як вартості його можливої ринкової капіталізації.

Процедура 6 Коригування отриманої вартості: передусім — на розмір частки у статутному капіталі (можливо, з додатковими коригуваннями на наявність визначених прав контролю залежно від розміру такої частки10), на можливу наявність надлишкових активів, неопераційного та довгострокового боргу та за необхідності — на низьку ліквідність (оскільки «наше» підприємство, найімовірніше, існує у формі ТОВ або ПрАТ, а цінові характеристики враховують рівень ліквідності акцій для ПАТ).

Параграф 69 МСФЗ 13 саме щодо цього, зокрема, зазначає: «Суб’єкт господарювання має відібрати вхідні дані, які відповідають характеристикам активу чи зобов’язання, що їх брали б до уваги учасники ринку… В деяких випадках такі характеристики приводять до застосування коригування, такого як премія чи дисконт (наприклад, премія за контроль або дисконт при придбанні неконтрольованої частки)».

Вочевидь, більша частина вхідних даних для такої оцінки — це вхідні дані 2-го рівня.

Як правило, попри всю його наочність і принципову простоту використання, ринковий підхід потребує дуже прискіпливого підбору та аналізу даних щодо підприємств-аналогів, розуміння формування цін на українському фондовому ринку, наявності навичок інтерпретування результатів, отриманих із використанням різних видів ринкових мультиплікаторів, та взагалі характеризується високою трудо- та часомісткістю в умовах відсутності прозорої та структурованої інформації з фондового ринку.

Крім того, взагалі вважається, що в разі його застосування до корпоративних прав ринковий підхід об’єктивно відрізняється не дуже високою точністю.

Дохідний підхід

Цей підхід засновується на припущенні про те, що поточна, сьогоднішня вартість будь-якого об’єкта інвестування визначається майбутніми вигодами в грошовому вираженні, що пов’язані з правами на цей об’єкт, які (вигоди) приведені до їхньої поточної вартості з використанням ставки дисконтування, що відображає всі ризики (невизначеність) отримання цих майбутніх грошових вигід.

Дохідний підхід до оцінки бізнесу та, відповідно, часткових інтересів у бізнесі (корпоративних прав) зазвичай реалізується із застосуванням методу дисконтування грошових потоків. Базова формула методу має такий вигляд: де:

  • PV — поточна вартість об’єкта оцінки;
  • n — кількість періодів дисконтування (зазвичай років), що характеризує «холдинговий період», модельний період володіння об’єктом оцінки та отримання грошових потоків від нього до його перепродажу іншому власнику;
  • CFi — (чистий) грошовий потік обраного виду за i-й період дисконтування (зазвичай рік) у складі «холдингового» періоду;
  • Y — ставка дисконтування;
  • TV — термінальна вартість, або вартість реверсії, — прогнозна сума, за яку, як очікується, об’єкт оцінки може бути перепроданий на ринку в майбутньому наприкінці n-го періоду дисконтування (тобто після закінчення модельного «холдингового періоду»).

Грошовими потоками, залежно від характеристик об’єкта оцінки, можуть бути різні вимірювачі доходу. Один із найбільш популярних — чистий грошовий потік для інвестованого капіталу11; розраховують для кожного періоду дисконтування у складі «холдингового періоду» як: , де:

В Україні історично отримав поширення та навіть був нормативно закріплений у Національному стандарті № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» саме цей термін, але він не дуже коректний. Зазвичай у світовій англомовній літературі цей вимірювач доходу має іншу назву — вільний грошовий потік фірми або компанії (Free Cash Flow to the Firm) — та позначається абревіатурою FCFF.
  •  EBITi — прибуток (зпрогнозований та розрахований окремо для кожного i-го періоду дисконтування у складі «холдингового» періоду) до вирахування витрат з обслуговування запозиченого капіталу (процентів за кредитом та позиками, купонних виплат за облігаціями тощо) та податку на прибуток;
  • Taxi — розрахунковий податок на прибуток — EBIT, тобто такий, що також не враховує існування витрат з обслуговування запозиченого капіталу;
  • DAi — амортизація необоротних активів (нематеріальних та основних засобів);
  • CapExi — інвестиції в необоротні активи за відповідний період дисконтування;
  • ΔWCi — зміна (додаткова потреба або, навпаки, вивільнення) робочого капіталу.

На відміну від ринкового підходу, де визначення вартості базується на поточних, сьогоденних ринкових реаліях, дохідний підхід виходить з ринкових передбачень та прогнозів низки економічних параметрів, від яких залежать майбутні грошові потоки від об’єкта оцінки та їхня поточна (дисконтована) вартість.

Дуже узагальнений алгоритм виконання оцінки в межах дохідного підходу має такий вигляд.

Процедура 1 Складання прогнозу діяльності підприємства, корпоративні права якого є об’єктом оцінки, на декілька найближчих років (n). Гарним прикладом подібного прогнозу може бути бізнес-план або інвестиційний план розвитку, або прогнозні бюджети підприємства, побудовані на базі його управлінської звітності.

Прогноз діяльності має бути обґрунтованим, внутрішньо несуперечливим, відповідати ринковим очікуванням на дату оцінки, відображати та аналізувати окремо доходи від основних видів продукції / послуг, витрати на їх виробництво / надання, потреби в інвестиціях в основні засоби та робочий капітал, рух запозиченого капіталу і враховувати вимоги та рекомендації параграфів 87–89, а також Б14, Б34 МСФЗ 13. Вочевидь, використані вхідні дані, оскільки можуть бути отримані тільки на підприємстві, корпоративні права якого є об’єктом оцінки, належать переважно до вхідних даних 3-го рівня.

Коли оцінювач виконує такі роботи, він зазвичай верифікує прогнози діяльності підприємства за допомогою аналізу поточного фінансового стану і фінансових результатів діяльності того ж підприємства та аналізу ринку галузі і продукції / послуг, що їх виробляє / надає підприємство.

Процедура 2 Обґрунтування значення ставки дисконтування. Ставка дисконтування — це конкретне значення норми прибутку на суму інвестицій, яке інвестор розглядає як достатню компенсацію всіх ризиків, що пов’язані з інвестуванням в об’єкт оцінки.

Існує декілька методів обґрунтування / розрахунку ставок дисконтування, всі вони описані в професійній літературі з оцінки. Треба зауважити, що вид ставки дисконтування чітко корелює з видом грошового потоку (для інвестованого капіталу, для власного капіталу тощо) та з валютою, в якій прогнозується грошовий потік.

В умовах України вхідні дані для розрахунку ставки дисконтування являють собою відкриту інформацію щодо фінансових ринків — як українського (наприклад, ставки депозитів / кредитування комерційних банків за даними НБУ, структура капіталу підприємств певної галузі, дохідність (до погашення) українських євробондів тощо), так і іноземних (дохідність іноземних підприємств певної галузі, оцінка ризиків галузі, «премія за масштаб підприємства» тощо). У цьому випадку використані вхідні дані, найімовірніше, може бути віднесено до вхідних даних 2-го рівня.

Процедура 3 Визначення термінальної вартості (вартості реверсії). За економічним змістом термінальна вартість є очікуваною грошовою сумою, за яку може бути перепродано об’єкт інвестицій (підприємство, що оцінюється) у майбутньому після закінчення «холдингового періоду» в моделі дисконтованих грошових потоків. Технічно термінальну вартість під час оцінки підприємства (якщо очікується, що воно буде функціонувати й після терміну модельного перепродажу) визначають у межах дохідного підходу, використовуючи метод прямої капіталізації. Для цього в загальному випадку виконують прогноз грошового потоку CFi + 1 для i + 1-го періоду дисконтування (за перший період після завершення «холдингового» періоду), який і капіталізується за ставкою капіталізації, яку визначають, використовуючи вже визначену раніше ставку дисконтування та модель Гордона.

Процедура 4 Розрахунок поточної вартості інвестованого капіталу («вартості підприємства») способом підставлення вже визначених величин у формулу для PV (с. 29).

Процедура 5 Коригування отриманої вартості: передусім — на розмір частки у статутному капіталі (можливо, з додатковими коригуваннями на відсутність суттєвих прав контролю), на можливу наявність надлишкових активів, неопераційного та довгострокового боргу та за необхідності — на низьку ліквідність (якщо низька ліквідність уже не була опосередковано врахована у ставці дисконтування або будь-яким чином у прогнозних грошових потоках).

Витратний підхід

Витратний (або майновий) підхід в МСФЗ 13 згадано в параграфах Б8, Б9 (хоча загальне посилання на нього є також у параграфі 62) тільки в контексті оцінки нефінансових активів. У міжнародній оціночній практиці витратний підхід зазвичай також не використовують для оцінки діючих підприємств.

Логіка витратного підходу полягає в тому, що підприємство може коштувати стільки, скільки становить сума попозиційно переоцінених за ринковою або поточною вартістю активів підприємства за вирахуванням поточної вартості всіх зобов’язань перед третіми особами, які існують на дату оцінки. Очевидно, що в такому випадку досить складно коректно врахувати перспективи діяльності підприємства та їхній вплив на вартість — а такі перспективи саме з точки зору ринку дуже сильно впливають на ринкові уявлення про цінність підприємства. Крім того, виникає окреме питання щодо ідентифікації нематеріальних активів, що, можливо, існують і також дають свій внесок у загальну вартість підприємства. Тому Міжнародні стандарти оцінки зазначають:

«<…> витратний підхід іноді застосовується для оцінки бізнесу, зокрема, в наступних випадках:

(a) коли бізнес знаходиться на ранній стадії або це нещодавно створена компанія (так званий старт-ап), чий прибуток і/або грошовий потік не можна достовірно визначити, і порівняння з іншими бізнесами у рамках ринкового підходу є таким, що не може бути здійснене, або таким, що не викликає довіри;
(b) бізнес є інвестиційною або холдинговою компанією, і в цьому випадку застосовується метод підсумовування, як описано в МСО 105 Підходи і методи оцінки, параграфи 70.8–70.9, і/або
(с) бізнес не є діючим підприємством і/або вартість його активів за умов ліквідації може перевищити вартість бізнесу в якості діючого підприємства»12.

Міжнародні стандарти оцінки (IVS) 2017. МСО 200 «Бізнеси та інтереси в бізнесі» (Business and business interests), параграф 70.1.

Таким чином, у тих випадках, коли характеристики підприємства не забезпечують його прибуткової діяльності і навіть обґрунтовані прогнози не можуть «вивести» таку діяльність на прибутковий рівень, а даних щодо підприємств-аналогів недостатньо, щоби сформувати достовірний орієнтир вартості в межах ринкового підходу, витратний підхід залишається «останньою надією» оцінювача.

Зазвичай оцінка з використанням витратного підходу найбільш трудомістка та потребує залучення низки фахівців з оцінки різного типу активів (передусім — нерухомості, обладнання, запасів, дебіторської / кредиторської заборгованості). Загальний алгоритм виконання оцінки в межах витратного підходу має такий вигляд.

Процедура 1 Складання попозиційного переліку всіх активів, що відображені в балансі підприємства на дату оцінки. Окремий аспект цього етапу — пошук відповідей на запитання, а чи всі активи, які належать підприємству, відображено в балансі і чи має підприємство додатково врахувати, наприклад, якісь нематеріальні активи або основні засоби, які фактично існують та беруть участь в операційній діяльності, але в балансі не відображені.

Процедура 2 Складання попозиційного переліку зобов’язань підприємства (що відображені в ІІ та наступних розділах пасиву балансу).

Процедура 3 Збір та аналіз інформації щодо суттєвих характеристик кожного з активів та зобов’язань. Наприклад, для нерухомості це будуть місце розташування, технічні характеристики та оцінка її стану; для НМА — корисність, здатність генерувати дохід, залишковий строк корисного використання та ризики, пов’язані з отриманням цього доходу; для обладнання — продуктивність, характеристики продукції, що випускається, оцінка технічного стану; для запасів — корисність, умови зберігання та технічний стан; для дебіторської / кредиторської заборгованості — терміни погашення та вірогідність такого погашення.

Процедура 4 Попозиційна переоцінка — визначення ринкової вартості (або залишкової вартості заміщення для спеціалізованих активів, або поточної вартості для дебіторської заборгованості) кожного з активів та за необхідності кредиторської заборгованості13.

Це не дуже очікувано, проте бувають випадки, коли балансова вартість кредиторської заборгованості істотно не відповідає справедливій або ринковій; так, автору траплялися ситуації, коли сума основного боргу валютного кредиту відображалася в балансі, зрозуміло, в гривнях, але за курсом на дату, що передувала даті балансу на 2 роки, або з кредитами, отриманими підприємством «на пільгових умовах» (0,7 % річних в євро).

ДО ВІДОМА. Згідно з Національним стандартом № 1 «залишкова вартість заміщення — вартість заміщення об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна — з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов’язаних із земельною ділянкою)».

Відповідно, там само «вартість заміщення — визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною».

Процедура 5 Підсумовування визначених вартостей усіх активів та віднімання від отриманої суми переоціненої сумарної вартості всіх позицій кредиторської заборгованості.

Процедура 6 Виконання останніх коригувань отриманої вартості: на розмір частки у статутному капіталі (можливо, з додатковими коригуваннями на відсутність суттєвих прав контролю), за необхідності — на низьку ліквідність комплексу різнорідних активів. У випадку, коли підприємство, корпоративні права якого є об’єктом оцінки, перебуває в такому стані, що, вочевидь, з точки зору ефективного інвестора підлягає ліквідації (тобто оцінка витратним підходом передбачала «ліквідаційний» сценарій (с), описаний у параграфі 70.1 МСО 200), отримане значення вартості потрібно ще зменшити на поточну вартість широкого спектру всіх витрат, які необхідно буде здійснити для проведення процедури ліквідації такого підприємства.

Очевидно, що вхідні дані, необхідні для визначення справедливої вартості з використанням витратного підходу, належать переважно до даних 3-го рівня, меншою мірою — до 2-го рівня.

Узгодження (інтерпретація) результатів декількох оціночних підходів

У випадку, коли об’єкт оцінки оцінено з використанням більш ніж одного з підходів, виникає необхідність перейти від декількох орієнтирів справедливої вартості до одного, остаточного значення. Для цього в літературі описано, наприклад, метод зважування декількох значень вартості з питомою вагою, яка має відображати вірогідність того, що інвестор, ухвалюючи рішення про цінність підприємства, виходить саме з міркувань того чи іншого підходу, тобто аналізує майбутні доходи або витрати, що треба здійснити для відтворення підприємства, або порівнює з ринковими продажами. Але зазвичай в умовах України обґрунтувати числові значення таких ваг (вірогідності) коректно практично ніколи неможливо. Тому здебільшого оцінювач-практик обирає з декількох значень вартості одне, яке отримане з використанням найбільш достовірної інформації та відображає найбільш типові мотивацію та поведінку інвестора в ситуації, коли він ухвалює рішення про придбання об’єкта оцінки на ринку.

№ 3, 2020  (с. 25)
Вверх
Закрыть
Замовити зворотній дзвінок
Буде виконано оформлення передплати на обране видання
Телефон
Оформити
Повернутися
Закрыть
Вибачте, на обраний вами період передплата не здійснюється. Для того щоб задати своє питання телефонуйте на наші контактні телефони або скористайтеся формою зворотного зв'язку