Принципал vs агент у маркетплейсах

Як правило, майже всі маркетплейси працюють за агентськими договорами, згідно з якими реалізують товари, що належать продавцю, через власний інтернет-портал й отримують за це комісійну винагороду. Такі договори можна назвати класичним прикладом агентських відносин.

Наприклад, маркетплейс реєструє постачальників на своєму сайті з можливістю розміщувати товари та реєструвати угоди купівлі-продажу з покупцями. За умовами договору постачальник або самостійно доставляє товар покупцю, або доставляє товар у пункт видачі маркетплейсу протягом 24 годин після оплати замовлення. Оплата від покупців надходить на рахунок маркетплейсу, а після того як постачальник поставив товар покупцеві, маркетплейс перераховує плату за товар постачальнику, утримавши власну комісію.

Приклад

Продавець 01.11.2021 розмістив товар на сайті маркетплейсу за роздрібною вартістю 3 000 г. о., покупець 15.11.2021 здійснив передоплату маркетплейсу в сумі 3 000 г. о. за товар. Продавець прийняв замовлення й доставив товар покупцеві 16.11.2021. Маркетплейс 18.11.2021 сплатив постачальнику за товар 2 700 г. о., утримавши при цьому комісію в розмірі 10 % від вартості реалізації, що становить 300 г. о. У цьому прикладі постачальник є принципалом, адже: контролює товар; відповідає за виконання обіцянки надати обумовлений товар покупцеві; самостійно встановлює ціни на товари; зазнає ризиків знецінення запасів до того, як обумовлені товари будуть передані покупцеві (параграфи 33, Б37 (a) – Б37 (в) МСФЗ 15). Маркетплейс є агентом, адже за договором має лише обов’язок організувати надання постачальником обумовлених товарів покупцеві (параграф В36 МСФЗ 15).

Для відображення виручки сторони здійснять такі проводки:

Дебет	Кредит	Сума, г. о.
В агента
Грошові кошти в банку	Кредиторська заборгованість принципалу за агентським договором	2 700
	Аванси отримані	300
Кредиторська заборгованість принципалу за агентським договором	Грошові кошти в банку	2 700
Аванси отримані	Виручка за агентським договором	300
У принципала
Дебіторська заборгованість агента	Виручка	3 000
Собівартість	Товари	2 100
Грошові кошти в банку	Дебіторська заборгованість агента	2 700
Витрати з комісії агента	Дебіторська заборгованість агента	300

Принципал vs агент за договорами перепродажу ліцензій на програмне забезпечення

У листопаді минулого року на черговій зустрічі Комітету з інтерпретацій МСФЗ розглянуто проблему визначення принципала — агента в разі перепродажу ліцензійного програмного забезпечення.

Запитання полягало в тому, чи потрібно дистриб’ютора з перепродажу ліцензійних програм визнати принципалом або агентом за таких умов:

a) дистриб’ютор уклав дистриб’юторську угоду з виробником програмного забезпечення, яка:

• надає дистриб’ютору право продавати клієнтам стандартні ліцензії на програмне забезпечення виробника;
• вимагає, щоби дистриб’ютор консультував кожного покупця перед продажем ліцензії на програмне забезпечення з метою визначити тип і кількість ліцензій, які відповідатимуть потребам покупця;
• надає дистриб’ютору право на свій розсуд установлювати ціни на ліцензії на програмне забезпечення для продажу клієнтам;

б) характер передпродажної консультації варіюється залежно від потреб клієнта. Якщо замовник вирішить:

• не купувати ліцензії на програмне забезпечення, то він нічого не платить, дистриб’ютор і покупець не укладають договору;
• придбати певний тип і кількість ліцензій на програмне забезпечення, то дистриб’ютор узгоджує вартість із клієнтом, розміщує замовлення у виробника програмного забезпечення від імені клієнта, оплачує виробнику замовлення та виставляє клієнту рахунок за узгодженою ціною;

в) виробник програмного забезпечення надає клієнту замовлені ліцензії на програмне забезпечення через портал програмного забезпечення і ключ, необхідний для активації. Далі виробник програмного забезпечення та клієнт укладають угоду, яка визначає право клієнта використовувати програмне забезпечення, гарантію на функціональність програмного забезпечення та строк дії ліцензії;
г) якщо дистриб’ютор порадить клієнту замовити неправильний тип або кількість ліцензій на програмне забезпечення, які не відповідають потребам клієнта, останній має право не прийняти ці ліцензії. При цьому дистриб’ютор не може повернути неприйняті ліцензії виробнику програмного забезпечення або продати їх іншому покупцеві.

У своїй відповіді Комітет посилається на концепцію визначення, чи є компанія принципалом або агентом, затверджену параграфами Б34–Б38 МСФЗ 15. Комітет нагадує, що у випадках, коли в наданні товарів або послуг покупцю бере участь третя сторона, компанія повинна визначити, який характер має надана нею обіцянка: якщо компанія зобов’язана сама надати певні товари або послуги, то вона принципал, якщо ж вона зобов’язана організувати надання цих товарів або послуг третьою стороною, то компанія є агентом. При цьому, щоб визначити характер своєї обіцянки, компанія виконує 2 кроки:

► Крок 1: ідентифікує обумовлені товари або послуги, що їх надають покупцеві.
► Крок 2: оцінює, чи контролює вона кожний обумовлений товар або послугу до того, як такий товар або послугу передають покупцеві.

Ідентифікація обумовлених товарів

За умовами, зазначеними в запитанні, Комітет дійшов висновку, що дистриб’ютор має явне зобов’язання передати покупцеві певний тип і кількість ліцензій на програмне забезпечення. При цьому консультації покупця перед продажем, на думку Комітету, не є ідентифікованою послугою за договором, адже на момент укладення договору консультації вже проведені, а подальші консультації за договором не передбачені. Відповідно, Комітет дійшов висновку, що згідно з описаними в запиті фактами ідентифікованим товаром за договором із покупцем є стандартні ліцензії на програмне забезпечення, які мають бути надані покупцеві.

Оцінювання контролю над товарами

Оцінювання контролю вимагає брати до уваги низку специфічних фактів та обставин, що включають умови та строки дії угод: 1) дистриб’ютора з клієнтом, 2) дистриб’ютора з виробником, 3) клієнта з виробником.

Комітет зазначив, що, не маючи достатньої інформації про угоди між сторонами, не може зробити висновки про те, дистриб’ютор є принципалом чи агентом. Дистриб’ютор має самостійно оцінити, він принципал чи агент, на основі умов угод з урахуванням вимог, викладених у параграфах Б34–Б38 МСФЗ 15.

Принципал vs агент за рекламними договорами

Рекламне агентство надає рекламодавцям послуги з розміщення їхньої контекстної реклами в найбільш популярних пошукових системах. За умовами договору рекламне агентство може надавати такі послуги:

1. сформувати рекламну стратегію з огляду на бюджет;
2. налаштувати рекламний кабінет у пошуковій системі;
3. налаштувати таргетинг з огляду на цільову аудиторію рекламодавця;
4. розробити рекламний банер і текст;
5. розміщувати контекстну рекламу в пошукових системах (комісія агентства становить приблизно 5 % від рекламного бюджету).

Рекламодавці мають право обрати кожну послугу окремо або об’єднати декілька послуг чи всі в один пакет. За умовами договору всі послуги оплачують авансом у розмірі 100 % до початку надання послуг.

У цьому випадку за послугами з 1-ї по 4-у рекламне агентство є принципалом, адже самостійно виконує послуги за свій рахунок і власними силами. Щодо розміщення контекстної реклами агентство є агентом, адже:

1. обов’язок щодо виконання полягає в організації надання рекламних послуг пошуковими системами;
2. агентство не контролює рекламні послуги, що надаються пошуковими системами, до передання послуги рекламодавцю;
3. агентство не має права самостійно встановлювати ціни за рекламні послуги пошукових систем, а його винагороду виражено у формі комісії.

Відповідно, виручку за послуги з 1-ї по 4-у агентство визнаватиме у валовій сумі відшкодування, а щодо розміщення контекстної реклами в пошукових системах виручкою буде визнано лише винагороду в розмірі 5 % від рекламного бюджету.

Розглянемо інший варіант просування контекстної реклами, коли агентство пропонує рекламодавцям просування в пошукових системах «під ключ». Наприклад, за умовами договору агентство забезпечує рекламодавцю певну кількість переходів на його сайт. При цьому агентство самостійно обирає пошукові системи, стратегії просування та рекламний бюджет, а також самостійно встановлює вартість послуг з огляду на здійснені тимчасові та фінансові витрати. У цьому випадку агентство є принципалом, навіть якщо основну роботу виконують пошукові системи, адже агентство:

1. несе основну відповідальність за виконання умов договору щодо забезпечення конкретної кількості переходів на сайт;
2. зазнає ризиків виникнення збитків за договором, позаяк у разі вкладення бюджету в рекламну кампанію, яка не надасть жодного переходу на сайт рекламодавця, агентство не отримає жодної винагороди;
3. самостійно встановлює ціни за кожний перехід на сайт.

Отже, за таким договором агентство визнаватиме виручку у валовій сумі відшкодування, а витрати на рекламну кампанію в пошукових системах відноситиме на собівартість наданих послуг.

Принципал vs агент з експедиторських послуг

Ще одним класичним прикладом агентських договорів є договір про надання транспортно-експедиторських послуг. Як правило, експедитор організовує перевезення вантажу клієнта, уклавши договір із перевізником, а не здійснює перевезення самостійно. Експедитор буде визнаватися агентом послуг перевезення, що здійснює перевізник, незважаючи на те що винагорода за організацію перевезень може мати фіксовану ціну, а не вираховуватися у відсотках від вартості перевезення. У такому разі експедитор визнає виручку в розмірі належної винагороди за організацію перевезення.

Однак можлива інша ситуація, коли експедитор заздалегідь орендує деяку кількість вагонів на певний рейс, а потім укладає договори з клієнтами. Попри те що в такому разі експедитор також лиш організовує перевезення, а не здійснює його власними силами, не може встановлювати ціни за перевезення та не контролює виконання послуг, він буде визнаний принципалом, а не агентом. Головними критеріями визнання експедитора як принципала є контроль і ризики, узяті на себе. Так, у разі оренди вагонів на рейс експедитору переходить контроль над послугою, яку він має право отримати від перевізника, і саме експедитор вирішує, як скористатися цим правом надалі. Ризики, узяті експедитором, полягають у тому, що незалежно від того, вдасться йому знайти клієнтів та укласти з ними договори про перевезення чи ні, він уже зазнав витрат на оренду вагонів. Як принципал експедитор визнає виручку у валовій сумі відшкодування за перевезення, а витрати на оренду вагонів віднесе на собівартість наданих послуг.

Принципал vs агент у туризмі

Турагентство надає послуги клієнтам із пошуку й добору турів, зважаючи на їхні вподобання, дату і строки відпочинку та бюджет поїздки. При цьому турагентство не формує власного туристського продукту, а придбаває готові тури в туроператорів-партнерів. Винагорода турагента за пошук і добір турів може як становити фіксовану суму, так і розраховуватися у відсотках від вартості туру. Визнання турагентства принципалом або агентом залежатиме від умов придбання туру в туроператора. Розгляньмо кілька ситуацій, які трапляються найчастіше:

1. турагентство, знайшовши та дібравши тур, отримує від клієнта 100 % передоплату, після чого викуповує тур у туроператора — у цьому випадку турагентство є агентом і визнає виручку в розмірі лише власної винагороди;
2. турагентство, знайшовши та дібравши тур, викуповує в туроператора поворотний тур за власні кошти і протягом 24 годин очікує оплати від покупця. Якщо покупець не викупив туру протягом 24 годин, турагентство має право протягом 36 годин повернути тур туроператору з повним поверненням грошових коштів — у такій ситуації турагентство також визнається агентом, адже фактично не зазнає жодного ризику, виручкою буде визнано отриману винагороду;
3. турагентство, знайшовши та дібравши тур, викуповує в туроператора безповоротний тур за власні кошти. Якщо покупець не викупив туру, турагентство має право перепродати тур іншому клієнту або іншому турагентству — тут турагентство буде визнане принципалом, адже воно бере на себе ризики й контролює отриманий туристський продукт, маючи можливість перепродати його. Виручку в турагентстві визнаватимуть у валовій сумі відшкодування, отриманого за тур, а витрати на купівлю туру будуть визнані собівартістю наданих послуг.

Туроператори, як правило, є принципалами в разі реалізації власного туристського продукту, незважаючи на те що самостійно не надають послуг. Розгляньмо приклад типового туристського продукту, який реалізують туроператори:

1. авіапереліт — здійснює авіаперевізник;
2. трансфер до готелю й назад — здійснює стороння транспортна організація;
3. проживання та харчування — послуги готелю;
4. страхування — послуги страхової організації.

На перший погляд може здатися, що туроператор є агентом, адже не може контролювати процес надання послуг третіми особами та провадить свою діяльність за винагороду. Однак відповідно до МСФЗ 15 чинниками того, що туроператор має бути визнаний принципалом, є такі умови:

1. туроператор, викупивши квитки та номери в готелі, у результаті контролює право на послугу, яку має надати третя сторона;
2. туроператор зазнає ризиків, отримавши контроль над правом на майбутні послуги;
3. туроператор надає значну послугу з інтеграції послуг від третіх осіб в єдиний туристський продукт;
4. туроператор має право самостійно встановлювати ціни на готовий туристський продукт.

Отже, туроператор визнає виручку у валовій сумі відшкодування, отриманого за реалізацію туру, а витрати (придбання авіаквитків, оплата послуг готелю тощо) будуть формувати собівартість туристського продукту.