Щоб ґрунтовно розібратися з тим, що відбулося, слід пригадати недалеке минуле. Ще зовсім недавно підприємства, вирішуючи питання резервування сумнівних боргів, керувалися настановами МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка». Цей стандарт працював багато років, і тому сформував у бухгалтерській свідомості деякі усталені стереотипи. Мабуть, старих бухгалтерських звичок важко позбутися не тільки бухгалтерам, а й урядникам.

IL vs ECL

МСБО 39 зменшував корисність фінансових інструментів за допомогою моделі понесених збитків (Incurred Losses — IL), яка забороняла під час формування резерву сумнівного боргу брати до уваги можливі майбутні події. Бухгалтери мали зважати лише на ті події, які вже фактично відбулися і внаслідок яких збитки було вже фактично понесено.

Така модель дозволяла бухгалтерам інколи демонструвати у фінансовій звітності вкрай необачний оптимізм. Наприклад, у звіті за 2013 рік ВАТ «МІСЬКМОЛЗАВОД № 1» відверто повідомлено, що «компанія не створює резерв під сумнівні борги для покриття можливих збитків». Звісно, таке професійне нехлюйство траплялося нечасто, але менеджмент корпорацій зазвичай не бачив нічого поганого в позитивних настроях щодо боржників. Скажімо, у звіті ПАТ «Россава» за 2012 рік зазначено, що «додатковий резерв під фінансові активи на сьогоднішній день не потрібен, виходячи з наявних обставин та інформації». Інколи навіть затримки з платежами не призводили до резервування. Процитуємо звіт за 2012 рік групи «Нижнекамскнефтехим»:

«Станом на 31 грудня 2012 р. торговельна та інша дебіторська заборгованість у розмірі 276 млн рублів (31 грудня 2011 р. — 413 млн рублів) була простроченою, але не знеціненою. Ця сума належить до заборгованості покупців, у яких до цього не було випадків невиконання контрактних зобов’язань».

Показова безтурботність укладачів звітності нікому не заважала, поки все було добре. Але після фінансової кризи МСФЗ-стандартизатори під тиском політичних лідерів змушені були кардинально змінити модель резервування боргових збитків. На зміну «понесеним» прийшли «очікувані». Модель очікуваних кредитних збитків (Expected Credit Losses — ECL) було імплементовано до МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», що прийшов на зміну МСБО 39. Це ідеологічно консервативний та вкрай песимістичний механізм нарахування резерву сумнівних боргів, який вимагає під час його формування брати до уваги не тільки фактичні події, але й можливі негативні сценарії майбутньої поведінки контрагентів. Саме через це зараз під резервування попадає майже вся дебіторка клієнтів 1. Подивимося для прикладу на звіт за 2020 рік уже згаданої групи «Нижнекамскнефтехим»:

«Очікувані кредитні збитки (ECL) обчислюють як добуток імовірності дефолту (PD), заборгованості на момент дефолту (EAD) та збитку в разі дефолту (LGD). Для Групи показник LGD вважається взятим за 100 %».

При цьому ймовірність дефолту покупців, заборгованість яких є «поточною (непростроченою)», за загальним підходом визначена на рівні 0,001 %, а за спрощеним підходом 2вона в 110 разів вища — 0,11 %.

Ще раз наголосимо: методологічний ECL-песимізм є концептуально важливим для сучасної МСФЗ-звітності. Він є наріжним каменем нової системи обліку фінінструментів. Неналежне поводження з ним миттєво множить фінзвітність компанії на нуль.

Чого хоче КМУ?

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року № 458 (далі — постанова № 458) по-новому відрегулювала порядок нарахування резерву сумнівних боргів суб’єктами господарювання державного сектору економіки. Умовно ми б розподілили вимоги цієї постанови на дві частини: регламент загальної процедури нарахування резерву та заборона нараховувати резерв на бюджетні борги. Розгляньмо їх окремо.

Загальна процедура

Квінтесенція урядового задуму має такий вигляд:

«Дебіторська заборгованість для розрахунку резерву сумнівних боргів (очікуваних кредитних збитків) визнається сумнівною лише за наявності одного з таких чинників, що свідчать про істотне зменшення суми очікуваного відшкодування дебіторської заборгованості на звітну дату порівняно з моментом її первісного визнання як активу:

наявності об’єктивних свідчень неплатоспроможності контрагента за договірними зобов’язаннями, за якими прострочено виконання такого зобов’язання (при цьому суб’єктом господарювання державного сектору економіки ведеться претензійно-позовна робота щодо такого контрагента);
відсутності надходження оплати від дебітора протягом 365 днів».

Незважаючи на намагання урядників використовувати сучасну бухгалтерську термінологію, зміст цієї ключової вимоги полягає в апеляції до магії «IL-об’єктивності». Отже, навіть у разі фактичного прострочення платежу (строком до року!) для нарахування резерву головбуху держпідприємства доведеться ще й подбати про наявність «об’єктивних свідчень неплатоспроможності». Якщо таких свідчень не буде знайдено, резерв не буде нарахований. Що вже казати про непрострочені борги. Вони взагалі не мають шансів на резервування.

Навіть не занурюючись в аналіз того, що саме укрурядники вважають «об’єктивним», можна впевнено констатувати, що подібний підхід абсолютно не відповідає песимістичній ECL-ідеології МСФЗ 9.

Бюджетні борги

Тут урядники вже не вдаються до непевних «об’єктивних» прикметників і накладають на резервування однозначну й безапеляційну заборону:

«Резерв сумнівних боргів (очікуваних кредитних збитків) не розраховується для дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом та фондами загальнообов’язкового соціального і пенсійного страхування».

Чи слід таке обмеження вважати таким, що суперечить МСФЗ?

На нашу думку, безумовно, так.

Бюджетні (а також квазібюджетні соцстрахові) борги не є контрактними, отже, не є фінансовими інструментами. Таким чином, на них не поширюються приписи МСФЗ 9 щодо зменшення корисності фінактивів. Чи означає це, що такі борги не слід резервувати?

Ні. Такі активи також підлягають знеціненню в разі виникнення відповідних обставин. Знецінення цих боргів ґрунтується на загальних приписах МСБО 36 «Зменшення корисності активів». Зі справедливою вартістю таких боргів буде складно: відкритих ринкових даних немає, а тому оцінювати її, найімовірніше, доведеться на основі дисконтованих грошових потоків. Що стосується обчислення вартості в разі використання, то воно доволі прозоре. Параграф 30 МСБО 36 дає вичерпні настанови:

«В обчисленні вартості актива при використанні слід відображати такі елементи:

a) оцінку майбутніх грошових потоків, які суб’єкт господарювання очікує отримати від цього актива;
б) очікування щодо можливих відхилень у сумі чи в часі цих майбутніх грошових потоків;
в) вартість грошей у часі, відображену у вигляді поточної ринкової безризикової ставки відсотка;
г) ціну за прийняття ризику, притаманного цьому активу;
ґ) інші фактори, зокрема неліквідність, яку учасники ринку відображали б у визначенні вартості майбутніх грошових потоків, які суб’єкт господарювання очікує отримати від цього актива».

Оскільки ми розглядаємо борговий актив, то його дисконтування з метою обчислення вартості в разі використання навряд чи вдасться уникнути.

Якщо неупереджено проаналізувати наведені вище елементи, то чи готові ми впевнено зазначити, що балансова (номінальна) вартість бюджетних боргів ніколи не перевищує їхню вартість у разі використання? Навряд чи це так. А це значить, що в деяких ситуаціях на вимогу МСБО 36 бюджетні борги необхідно буде знецінювати.

До прикладу, згадаємо, як ще донедавна відшкодовували ПДВ українським експортерам. Законної компенсації, на яку підприємство має право «тут і зараз», можна було очікувати роками. Такі дефектні активи резервувалися навіть тоді, коли в системі МСФЗ панував IL-підхід до зменшення корисності фінактивів. Скажімо, у балансі DTEK Energy B. V. на кінець 2015 року резерв під бюджетний ПДВ-борг був сформований у сумі 85 млн грн. Зараз із ПДВ-відшкодуванням ситуація більш-менш налагодилась, і тому вітчизняні компанії, як правило, не нараховують резерв під ПДВ-борги держави. Але це не означає, що підприємства мають відмовлятися від резервування будь-якої бюджетної дебіторки в принципі. Питання резервування слід вирішувати на рівні менеджменту окремої компанії в кожному індивідуальному випадку залежно від конкретних обставин, а не встановлювати директивно уніфікованим рішенням уряду.

Компетенція власника

Наші опоненти вказують на те, що в цій ситуації уряд для держкомпаній уособлює власника, який має повне право встановлювати облікову політику для своїх підприємств.

Із цим важко не погодитися, але свобода визначення облікової політики можлива лише там, де це дозволяють стандарти. І якщо обліковополітичні вказівки власника суперечать МСБО 36 та МСФЗ 9, то виконання цих вказівок зробить фінзвітність такою, що не відповідає МСФЗ.

Також прихильники сильної урядової руки зазначають, що бюджет є кишенею Держави, а вона є унікальним дебітором. Це найнадійніший боржник, бо він у принципі не може зникнути. Таким чином, нарахування резерву сумнівної заборгованості на борги Держави означає сумніви в існуванні самої Держави. (Тут і до звинувачень головбуха в державній зраді вже недалеко.)

На наш погляд, такі демагогічні закиди не є обґрунтованими. По-перше, історія знає випадки, коли держави потрапляли в дефолт. А по-друге, у цьому випадку йдеться не стільки про оцінку ймовірності банкрутства та зникнення дебітора, скільки про оцінку вартості активу станом на визначену дату. Боргова природа цього активу вимагає брати до уваги як мінімум вартість грошей у часі. Отже, формально-декларативна відмова від знецінення бюджетного боргу є проявом не патріотизму, а непрофесійності. Таке знецінення необхідне для того, щоб надати користувачам звітності достовірну інформацію про реальну вартість активу. Якщо, наприклад, менеджмент компанії на прохання податківців проавансував податкові платежі та не очікує їхнього повернення або заліку впродовж тривалого часу, то відображати такі аванси в активі балансу за номінальною вартістю — значить свідомо вводити в оману користувачів фінансової звітності.

Що робити?

Винахідливі бухгалтери та аудитори із суто прагматичних міркувань почали вигадувати хитрі механізми «узгодження» урядового волюнтаризму з вимогами МСФЗ. Що треба зробити для того, щоб і приписи постанови № 458 виконати, й МСФЗ не порушити?

Одні фахівці пригадали, що ключова категорія «дефолт», яка лежить в основі ECL-резервування, не має в системі МСФЗ єдиного універсального визначення. На цьому ґрунтується їхня пропозиція індивідуально визначити в обліковій політиці держпідприємства термін «дефолт» таким чином, щоб його визначення спиралося на «об’єктивні свідчення неплатоспроможності». З формальної точки зору така «гармонізація», можливо, і не буде суперечити МСФЗ 9.

Інші експерти запропонували списувати знецінення бюджетних боргів не створенням резерву, а прямо на витрати періоду. Формально кажучи, така процедура списання не буде суперечити ані забороні Кабміну, ані МСБО 36.

На наш погляд, подібні формалістичні крутійства видаються несерйозними. Але ми точно не будемо серед тих, хто дорікатиме надмірним формалізмом головбуху, який опинився між КМУ-молотом та МСФЗ-ковадлом.

Водночас ми сподіваємося на те, що урядники усвідомлять свою помилку та скасують ті обмеження, що суперечать МСФЗ. Бритва Генлона дає нам підстави вважати, що ухвалення постанови № 458 було результатом не цинічної анти-МСФЗ-змови Кабміну заради дивідендного збагачення, а банальної недолугості виконавців.

Якщо цього не станеться, то аудиторам доведеться серйозно поміркувати над формулюваннями «резервних» застережень у своїх звітах.