Журнали

Місцева рада 30 травня, 2022
5
П

Преміювання працівників в ОМС — справа самих ОМС

Усім не догодиш — вислів, що перевірив себе в різні часи та в різних ситуаціях. Застосовний він і до посадових осіб органів місцевого самоврядування (далі — ОМС): як виборних, так і призначених за розпорядженням голови. Адже навіть якщо за особу проголосувало 100 % (що є фантастикою) присутніх, це не є позицією всіх жителів громади. Крім того, очікування від роботи й поведінки такої особи у кожного свої і з часом вони можуть не виправдатись. Так само не завжди мешканців вдовольняють особи, призначені на посади в ОМС, та рівень виконання ними своїх повноважень. І річ не завжди в тім, що у посадовця «кульгає» компетентність, — самі критики часто не обізнані про специфіку роботи ОМС, навантаження на кожну посадову особу, а то й взагалі критикують через особисту неприязнь. Таке невдоволення з боку громадян ставить під сумнів роботу певних працівників ОМС і справедливість її оплати. І користуючись правом на інформацію та знаючи обсяги зарплат в ОМС, деякі з невдоволених відстоюють свою думку навіть у суді, як-от у справі № 1840/2970/18, про яку розповімо сьогодні.

-A
A+

Суть справи

За поданням про преміювання працівників сільської ради від 20.12.2017 р. за добросовісне виконання посадових обов’язків, своєчасне та якісне виконання завдань, в межах фонду оплати праці, враховуючи доплату до рівня мінімальної заробітної плати та фонд економії заробітної плати за грудень 2017 року, відповідно до Положення про преміювання та нормативно-правових актів про оплату праці в ОМС сільським головою було винесено розпорядження «Про преміювання за грудень 2017 року».

В лютому 2018 року один із жителів села дізнався про те, що 20.12.2017 р. сільський голова підписав вказане вище розпорядження, на підставі якого зазначені в розпорядженні посадові особи отримали премії з сільського бюджету.

Цей громадянин (позивач) звернувся до суду з позовною заявою до сільського голови (відповідач) про визнання необґрунтованим та скасування розпорядження про преміювання як такого, що прийняте з недотриманням Положення про преміювання.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що порушуючи Положення про преміювання, в поданні та розпорядженні про преміювання не зроблено оцінки та всебічного аналізу виконання працівниками посадових обов’язків і завдань за грудень 2017 року, за які саме заслуги працівники сільради отримали новорічні премії з однаковим відсотком. Позивач вважав, що як він, так і вся громада мають право знати на кого, скільки і за які заслуги сільський голова витратив кошти. Крім того, в Положенні про преміювання сільської ради зазначено, що преміювання працівників сільської ради, встановлення їм надбавки здійснюється за поданням секретаря сільської ради на підставі оцінки та всебічного аналізу виконання ними посадових обов’язків і завдань. А тому такий аналіз, на думку позивача, є обов’язковою передумовою преміювання працівників. При цьому, — у вигляді якогось окремого документа.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 р. у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване позивачем розпорядження обґрунтоване та не підлягає скасуванню.

Доводи позивача, що преміювання працівників відбулося без дотримання вимог Положення про преміювання, у зв’язку з відсутністю аналізу діяльності працівників, суди вважали необґрунтованими, оскільки Положенням про преміювання не передбачено, що при преміюванні працівників є необхідним зазначення аналізу щодо кожного премійованого працівника за результатами роботи за місяць.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою ВС КАС від 15.12.2021 р. у справі № 1840/2970/181 в задоволенні касаційної скарги відмовлено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі залишено без змін. Про мотиви суду далі детальніше.

Позиція суду

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 21 Закону про службу в ОМС2 посадові особи одержують зарплату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються КМУ. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ.

Постановою № 2683 встановлено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються ОМС виходячи з умов оплати праці, передбачених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з відповідними додатками (зокрема, додатками 48–55, 57).

Постанова КМУ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268.

Пунктом 2 постанови № 268 керівникам органів надано право у межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у Положенні про преміювання відповідного органу.

Рішенням сесії сільської ради від 07.02.2013 р. було затверджено Положення про преміювання та надання матеріальної допомоги працівникам сільської ради (далі — Положення).

Згідно з ч. 1.3 цього Положення преміювання працівників сільської ради здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи за підсумками роботи за місяць.

Відповідно до ч. 1.4 Положення в окремих випадках за виконання особливо важливої роботи або з нагоди ювілейних або святкових дат за розпорядженням сільського голови з урахуванням особистого внеску працівникам може бути виплачена одноразова премія в межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно з ч. 2.1 Положення преміювання працівників сільської ради, встановлення їм надбавки здійснюються за поданням секретаря сільської ради на підставі оцінки та всебічного аналізу виконання ними посадових обов’язків і завдань.

Відповідно до ч. 2.3. Положення за результатами роботи за місяць для визначення розміру премії працівникам враховуються такі показники:

  • своєчасне та якісне виконання поставлених керівництвом завдань і доручень;
  • сумлінне виконання своїх посадових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі;
  • постійне самовдосконалення, підвищення професійної кваліфікації.

Провівши аналіз нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначив, що жодним із них не передбачено те, що при преміюванні працівників є необхідним зазначення аналізу кожного премійованого працівника за результатами роботи за місяць. Ба більше, преміювання працівників відбулося в межах фонду оплати праці.

Зокрема, згідно з Положенням преміювання здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи за підсумками роботи, на підставі оцінки та всебічного аналізу виконання ними посадових обов’язків і завдань, проте вказаними нормами не передбачено обов’язку зазначати в поданні та/або розпорядженні конкретні факти та обставини, які були проаналізовані керівником при вирішенні питання преміювання конкретних працівників, не визначено, що проведення аналізу повинно у якийсь спосіб письмово відображатись у розпорядженні на преміювання тощо.

Окрім того, незазначення в розпорядженні фактів, які б вказували на проведення аналізу виконання працівниками посадових обов’язків і завдань не означає, що секретарем сільської ради та/чи головою сільської ради при вирішенні питань преміювання такий аналіз не проводився.

Тож Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуване розпорядження обґрунтоване та прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства.

Також суд зазначив, що преміювання та встановлення відповідних надбавок провадиться керівником у межах наявного фонду оплати праці та належить до дискреційних повноважень роботодавця. Крім того, право встановлення надбавок та премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх чи не встановлювати.

Верховний Суд зазначив, що дискреція — це не обов’язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов’язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб’єктів.

Дискреція не є довільною. Вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції4 органи держвлади та ОМС, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР.

Голова, за висновком суду, діяв у межах наданих йому законодавством повноважень.

Натомість позивачем так і не обґрунтовано, як саме невиплата премій працівникам згідно з оскаржуваним розпорядженням відповідача та, відповідно, надлишок коштів у фонді оплати праці сільської ради на кінець календарного року могли би вплинути на його права. Адже відповідно до ч. 1 ст. 5 КАСУ5 кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адмінсуду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV.

Проте, належність до однієї територіальної громади в межах компетенції сільської ради, без наведення конкретних мотивів порушення прав позивача внаслідок призначення та виплати премій працівникам сільської ради, не може бути в цьому випадку достатньою підставою для доведення факту порушення прав позивача.

Результат: наполегливий громадянин, пройшовши всі інстанції розгляду справи, отримав остаточну відмову.

Думка редакції

Невідомо, що керувало позивачем у справі — підвищене почуття справедливості чи особиста неприязнь. Але звертаючись до адмінсуду з позовом про скасування розпорядження про преміювання працівників, домогтися він міг скоріше морального задоволення. Навіть якщо б розпорядження було скасоване, то за правилами ст. 1215 ЦКУ6 не підлягає поверненню, зокрема, безпідставно набута зарплата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Про рахункову помилку в цій ситуації не йдеться, про недобросовісність набувачів теж, оскільки працівники не мають впливу на голову, що їх преміює. І головне — в умовах адміністративного судочинства питання про повернення коштів не вирішується. Тож громадянину ще довелося б вирішувати і це питання: судитися чи звертатись до правоохоронців. І там теж ще не відомо, чим би все завершилось.

Повертаючись до результатів розгляду справи, бачимо, що судом досліджено дві лінії: правомірність і повноважність прийняття оскаржуваного розпорядження та порушення прав позивача внаслідок його прийняття.

Щодо першого зауважимо: відповідно до ст. 7 Конституції в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Частина 1 ст. 143 Конституції визначає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними ОМС управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до пп. 22–23 ч. 1 ст. 26 Закону про МС до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належать затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Як вже зазначено вище, ч. 2 ст. 21 Закону про службу в ОМС встановлено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються КМУ. Таким документом, зокрема, є постанова № 268. А п. 2 постанови № 268 надає право керівникам органів (у тому числі ОМС) у межах затвердженого фонду оплати праці, з-поміж іншого, установлювати працівникам надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та здійснювати преміювання працівників.

Своєю чергою, відповідно до ст. 12 та ст. 42 Закону про МС7 міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, здійснює керівництво радою та її виконавчим комітетом, призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад та є розпорядником бюджетних коштів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.

Тож, якщо в Положенні про преміювання ОМС не встановлені вимоги щодо паперового аналізу діяльності кожного працівника органу для його преміювання та критерії відповідності для преміювання, і преміювання проводиться в межах відведеного для цього фонду, то голова діє в межах своїй дискреційних повноважень.

Що ж до другої лінії розгляду, то тут суд міг би відмовити тільки з тих підстав, що розпорядження про преміювання працівників не порушує права позивача. Однак всі інстанції добросовісно розглянули правомочність прийняття оскаржуваного акта головою. Адже з огляду на судову практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 р.) запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців (читай суб’єктів владних повноважень).

№ 5, 2022  (с. 29)
Вверх
Закрыть
Замовити зворотній дзвінок
Буде виконано оформлення передплати на обране видання
Телефон
Оформити
Повернутися
Закрыть
Вибачте, на обраний вами період передплата не здійснюється. Для того щоб задати своє питання телефонуйте на наші контактні телефони або скористайтеся формою зворотного зв'язку