Нормативне регулювання

Відповідно до ст. 5 Закону № 93 1іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного капіталу підприємств, оцінюють в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Інвестиційні суми в іноземній валюті перераховують у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Нацбанком. Дублює цю вимогу й ч. 1 ст. 393 ГКУ. На практиці такий перерахунок здійснюють на дату підписання установчих документів.

Відповідно, у бухгалтера на руках буде інформація щодо розміру статутного капіталу в інвалюті та одночасно у гривні. Надалі його розмір не змінюється.

А що ж робити з неоплаченою часткою на дату балансу та погашення? Подивімося.

Як за НПСБО?

Перш ніж поринати в МСФЗ-правила, подивимося на ситуацію з погляду нацстандартів. Заборгованість власника є монетарною статтею, отже, за нею слід визначати курсові різниці. Робити це потрібно на дату балансу та операції (п. 8 НПСБО 21 «Вплив змін валютних курсів»).

Крім цього, в абз. 4 п. 8 НПСБО 21 зазначено, що курсові різниці, які виникають унаслідок перерахунку зобов’язань засновників під час формування статутного капіталу, відображаються у складі додаткового капіталу. Аналогічної думки дотримувався й український Мінфін у листі від 05.12.2013 № 31-08310-06-10/29025. Тож у системі нацстандартів ситуацію можна назвати врегульованою.

МСФЗ-правила

З боку параграфа 16 МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів» заборгованість власників за внесками у статутний капітал також є монетарною статтею. Адже передбачається надходження грошових коштів від учасника. Проте, на відміну від НПСБО 21, спеціальної норми щодо перерахунку зобов’язань засновників МСБО 21 не містить.

Рухаємося далі. Загальне правило щодо визначення курсових різниць міститься в параграфі 28 МСБО 21:

«Курсові різниці, що виникають при розрахунках за монетарними статтями або при переведенні монетарних статей за курсами, котрі відрізняються від тих, за якими вони переводилися при первісному визнанні протягом періоду або у попередній фінансовій звітності, визнаються в прибутку або збитку в тому періоді, у якому вони виникають, за винятком наведеного в пункті 32».

У свою чергу, у параграфі 32 йдеться про чисті інвестиції в закордонну господарську одиницю. Див. також с. 39 цього номера. Це не наш випадок, тож компанії лишається тільки керуватися загальним правилом. Тобто відображати курсові різниці у прибутку чи збитку.

Але! Дехто, мабуть, згадає визначення доходів та витрат із Концептоснови. Так, до доходів / витрат не належать наслідки операцій із власниками. Тож ніби це дає підстави головбуху переоцінку заборгованості за внесками власників відображати у складі іншого сукупного доходу.

Одразу зазначимо, що в обох підходів є прибічники. Адепти «дохідно-витратного» підходу наполягають на тому, що операцією з власником є операція з формування статутного капіталу. А от переоцінка по суті дебіторської заборгованості власника — уже окрема операція, пов’язана зі зміною курсу валют і виконанням вимог МСБО 21. Як аналогію тут можна використати внесення власником основних засобів до статутного капіталу. Їх подальша амортизація відображається у складі витрат, а не як операція з власником у капіталі. І тут мало хто сперечається.

Прихильники ж «капітального» підходу наголошують на пов’язаності таких операцій, оскільки в боргової статті є конкретний контрагент і цей контрагент — власник. Це відрізняє актив у формі боргу від активу у формі ОЗ. І відповідно до визначення термінів доходів та витрат у Концептоснові така операція не має потрапити до прибутку чи збитку.

Проблема тут у тому, що питання «операцій із власниками» в системі МСФЗ має безліч слабких сторін: немає чітких дефініцій та механізму сепарації операцій із власниками на рівні обліку.

Тож у цьому випадку головбух опиняється на розпутті. Не виключаємо, що в разі відображення курсових витрат у капіталі аудитори можуть перекваліфікувати їх до складу доходів і витрат.