Для початку зазначимо, що таке рішення учасників підприємства цілком правомірне: відносини, які виникають, коли засновник виконує функції директора підприємства без укладення трудового договору, є корпоративними, а отже, немає обов’язку укладати трудовий договір і виплачувати заробітну плату. Підтверджують це й офіційні органи (лист Мін’юсту від 08.09.2015 № 1982-0-3-15/8.1, листи Мінсоцполітики від 07.02.2012 № 113/13/84-12, від 02.09.2015 № 366/06/186-15) та судова практика (наприклад, постанова Восьмого апеляційного адмінсуду від 14.03.2019 у справі № 857/1476/19 (далі — справа № 857), постанова Сумського окружного адмінсуду від 26.03.2012 у справі № 2a-1870/1072/12). Розглядаючи такі справи, суди беруть до уваги рішення КСУ від 12.01.2010 № 1-рп/2010.
При цьому учасник, на якого покладено такі обов’язки, цілком має право розраховувати на винагороду, у тому числі як виплату йому дивідендів у більшій сумі. Так, наприклад, у справі № 857 розглядали саме такий випадок: бенефіціарний власник (засновник) одночасно здійснював управління підприємством без оформлення трудових відносин та з виплатою йому дивідендів у підвищеному розмірі на 10 % порівняно з іншими учасниками. На що потрібно тут зважати?
По-перше, у такому рішенні власників необхідно чітко визначити порядок обчислення суми дивідендів, інакше загальне формулювання «в підвищеному розмірі на 10 % порівняно з іншими учасниками» дає декілька варіантів розрахунку, що в підсумку може призвести до суперечок між учасниками. Крім того, у рішенні власників про спрямування чистого прибутку на виплату дивідендів доцільно розділяти, яка сума прибутку розподіляється пропорційно часткам учасників у статутному капіталі в загальному порядку, а яка сума понад це спрямовується на виплату дивідендів у підвищеному розмірі учаснику-директору.
По-друге, бухгалтеру необхідно визначитися з тим, що по суті в конкретному кейсі є дивідендною надбавкою. Без професійного судження тут, боїмося, не обійтися. Форма виплати (дивіденди) і статус одержувача (учасник госптовариства) свідчать про те, що в такому випадку підприємство проводить операцію з власником. Тоді джерелом виплати такої суми є чистий прибуток, що передбачає її проведення за Дт 44-го рахунку. Зобов’язання виплатити цю суму виникнуть тільки за наявності прибутку й тільки після ухвалення рішення спрямувати її на виплату дивідендів. Такий варіант трактування економічної суті відносин між компанією та учасником-керівником можливий, наприклад, коли, крім нього, операційним менеджментом займаються й інші посадові особи (директори). У такому випадку можна сказати, що учасник-керівник координує їхню діяльність саме як власник. Тобто в цьому випадку тлумачення суті відносин базується на припущенні, що інші (пасивні) власники платять (активному) власнику-керівнику за те, що він до певної міри бере на себе їхні наглядові функції.
У справі № 857 суд, посилаючись на п. 2 рішення КСУ від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013), зазначив, що відповідно до ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу розрахунку, будь-яку винагороду або заробіток, що можуть бути обчислені в грошах, установлені угодою або національним законодавством, які роботодавець повинен заплатити працівнику за працю, що виконана чи має бути виконана, або за послуги, які надані або мають бути надані. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене в ч. 1 ст. 94 КЗпП і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу. Формально кажучи, трудових відносин тут немає, але водночас важко не визнати, що засновник отримує дивідендну надбавку саме за працю. МСБО 19 «Виплати працівникам» схильний до вельми широкого трактування поняття «працівник», тому ми аж ніяк не виключаємо, що в обліку підприємства нарахування «наддивідендів» буде відображене в кореспонденції з рахунками витрат, а в примітках до фінзвіту такі виплати будуть розкриті саме як виплати працівникам. Це особливо актуально для тих ситуацій, коли на підприємстві немає інших управлінців, крім учасника-керівника.
По-третє, з позиції оподаткування така виплата, з одного боку, підпадає під визначення дивідендів, адже згідно з п.п. 14.1.49 ПКУ до таких прирівнюється також платіж у грошовій або негрошовій формі, що його здійснює юридична особа на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв’язку з розподіленням чистого прибутку (його частини). З другого боку, згідно з п.п. 57.11.4 ПКУ виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, більшої за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням. При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з положеннями розд. IV ПКУ. Аналогічна норма для цілей оподаткування податком на доходи фізосіб (і, відповідно, військовим збором) прописана і в п.п. 170.5.3 ПКУ. Отже, такі «наддивіденди» потрібно оподатковувати в порядку, установленому для зарплати, тобто за ставкою податку на доходи фізосіб 18 % і військовим збором за ставкою 1,5 % (а не за зниженими «дивідендними» ставками податку на доходи — 5 % або 9 % залежно від статусу емітента корпоративних прав).
Аналогічні правила щодо оподаткування доходів фізосіб діятимуть і в разі виплати таких доходів учаснику-директору, який є нерезидентом (п.п. 170.10.1 ПКУ). При цьому так званий податок на репатріацію (якщо функції директора покладено на засновника-нерезидента), установлений п. 141.4 ПКУ, під час виплати доходів фізособам не утримують.