Версия для печати

Багато іноземних компаній оголосили про вихід із Росії після того, як Володимир Путін санкціонував незаконну загарбницьку війну проти України. Інші вирішили зберегти, хоча б частково, свою діяльність у Росії. Наприклад, деякі іноземні компанії тимчасово припинили нові капіталовкладення в Росії, але зберегли свої поточні операції. Кілька останніх статей у пресі вказували на той факт, що інвестиційні фонди, позначені як «ESG», мають ризики щодо активів компаній, які й досі провадять діяльність у Росії. Тому виникає запитання: чи відповідає ведення бізнесу в Росії або підтримка російських активів у нинішніх умовах «ESG» або, ширше, програмі сталого розвитку?

Я взяв «ESG» в лапки, тому що не всі розуміють цей термін однаково. Дехто використовує його для позначення того, як екологічні, соціальні чи управлінські фактори впливають на фінансові результати компанії. Це так званий напрям суттєвості зовні, тобто фінансова суттєвість. Із цього погляду зрозуміло, що іноземні компанії, які працюють у Росії, уже зазнали фінансового удару від дій російської держави. Дехто вже списав російські активи на мільярди доларів. Безпрецедентні економічні санкції, запроваджені проти Росії Європейським Союзом, США та іншими, спричинять значний негативний вплив на російську економіку та, можливо, суверенний дефолт Росії. Це ще більше знизить привабливість ведення бізнесу в Росії для іноземних компаній. Навіть більше, іноземні компанії, що вирішили продовжувати свою діяльність у Росії, можуть зіткнутися зі значними репутаційними ризиками, які, можливо, у кінцевому підсумку посиляться бойкотами споживачів у західному світі. Ці причини мають спонукати іноземні компанії переоцінити свою постійну присутність на російському ринку. Це також має спонукати інвестиційні фонди переоцінити свої можливі інвестиційні втрати щодо компаній, які зберігають присутність у Росії. Це особливо актуальне для фондів, які стверджують, що зосереджені на ESG, але, можливо, це фідуціарний обов’язок для правління всіх компаній і фінансових посередників.

Другим виміром суттєвості ESG є так званий вимір навиворіт, тобто вплив діяльності компаній на екологічні, соціальні та управлінські фактори. Війна — це завжди глибоко руйнівний процес із екологічного, економічного та соціального погляду. Тому загарбницька війна Росії проти України, зокрема, принципово суперечить меті стійкості, яка лежить — або принаймні має лежати — у центрі програми інвестування ESG. Міжнародний суд уже встановив, що дії Росії проти України «здаються такими, що підпадають під положення Конвенції про геноцид». Незважаючи на те що цей висновок викладено в попередньому наказі про тимчасові заходи, а не в судовому рішенні, по суті, він має дати привід будь-якій іноземній компанії, яка й досі працює в Росії, — і будь-якому інвестиційному фонду, який усе ще стикається з такими компаніями, — для серйозної паузи подумати. Це особливо актуально з огляду на поширені та достовірні звинувачення у воєнних злочинах, що їх скоїли російські війська в Україні. Ба більше, той факт, що Російська Федерація продовжує свої воєнні дії в Україні, порушуючи розпорядження Міжнародного суду юстиції, є грубим і неприйнятним порушенням міжнародного публічного права, яке має вплинути на місцеве законодавство. У результаті державні та приватні сторони повинні відповідно адаптувати свою політику та бізнес.

Іноземні компанії, які продовжують діяльність у Росії, також мають ураховувати, що на практиці вони сприяють воєнним зусиллям Росії. Наприклад, вони можуть сплачувати податки російській державі, забезпечувати Росію надходженнями в іноземній валюті або, прямо чи непрямо, інакше надавати матеріальну підтримку для російських воєнних дій. Ніщо із цього не відповідає стандартам належного управління, які мають переважати в будь-якому бізнесі, що прагне досягти позитивного екологічного, соціального чи управлінського порядку денного.

Немає потреби проводити детальний юридичний аналіз, щоби зробити більшість попередніх висновків. Це просто питання судження, щоб відрізнити добре від поганого. Проте попередні міркування також мають підтримку в деяких міжнародних стандартах належного корпоративного управління та в положеннях законодавства ЄС. Наприклад, Керівні принципи ООН з питань бізнесу та прав людини стверджують, що «обов’язок поважати права людини є глобальним стандартом очікуваної поведінки для всіх підприємств, хай де вони працюють», який «існує понад дотримання національних законів і нормативних актів, що захищають права людини». У світлі наказу Міжнародного суду, згаданого вище, а також широко поширених і достовірних тверджень про воєнні злочини, скоєні російськими збройними силами в Україні, іноземні компанії мають принаймні моральний обов’язок розглянути, чи відповідає продовження їхньої діяльності в Росії очікуванням, які викладені в Керівних принципах ООН. Подібні міркування застосовуються, наприклад, до Цілей сталого розвитку ООН.

Якщо звернутися до законодавства ЄС, Регламент ЄС щодо розкриття інформації про стале фінансування вимагає від низки фінансових посередників розкривати, як ризики стійкості інтегруються в їхні інвестиційні рішення. У світлі масштабів та розмаху екологічних, економічних і соціальних наслідків російської загарбницької війни проти України важко уявити, як фінансовий посередник міг не враховувати цих впливів, коли він виробляє або розповсюджує фінансові продукти, які спричиняють вплив на компанії, що працюють у Росії, чи інші російські активи. Навіть більше, SFDR стверджує, що фонди можуть претендувати на стійкі інвестиції лише в тому випадку, якщо їхні компанії — об’єкти інвестування — дотримуються практики належного управління. Це говорить про те, що в цей час між фінансовими посередниками та будь-якою з їхніх компаній — об’єктів інвестування, які вирішили провадити свою діяльність у Росії, мають відбуватися серйозні переговори. Якщо останні не можуть однозначно довести, що вони дотримуються «правильної практики управління» (ця пропозиція, у найкращому випадку, для будь-якої компанії, що прямо чи опосередковано сприяє воєнним діям Росії, сумнівна), їх не можна включати до фінансових продуктів, які претендують на досягнення стійкої інвестиційної політики або цілей.

Компанії також повинні ретельно продумати, чи відповідає продовження присутності в Росії критеріям таксономії ЄС. Сюди входить вимога про те, що їхня діяльність має відповідати мінімальним соціальним гарантіям, включаючи згадані вище Керівні принципи ООН, щоби кваліфікуватись як узгоджена з таксономією. Недотримання цих гарантій може означати, що доходи та інвестиції, пов’язані з російськими активами та діяльністю, можуть не відповідати таксономії, навіть якщо всі інші вимоги таксономії, наприклад пов’язані з екологічними показниками, будуть дотримані.

Коротше кажучи, іноземні компанії, які провадять діяльність у Росії, стикаються зі значними фінансовими, репутаційними та, можливо, навіть юридичними ризиками. Інвестиційні фонди, залучені до таких компаній, особливо ті, які стверджують, що націлені на ESG або стійкість, повинні ретельно продумати, чи відповідає така взаємодія їхній інвестиційній політиці та мандатам, а також міжнародним та європейським нормам. При цьому стабільна фінансова політика не була розроблена для подолання гострих геополітичних криз і пов’язаних із ними ризиків, таких як незаконна загарбницька війна Росії проти України. Законодавство про стале фінансування дає корисну призму, крізь яку можна оцінити нинішню кризу, але остання викликає набагато ширші політичні та економічні питання. Тому було б ілюзорно вважати, що законодавство про стабільне фінансування є основним інструментом, за допомогою якого можна судити або регулювати продовження присутності іноземних компаній у Росії.