Славнозвісна свобода договору: зміна директора як договірна підстава для розірвання договору

Версія для друку

25 жовтня, 2021

Тема: Договірні відносини Судові спори

По суті питання

Постановою від 16.06.2021 р. у справі № 375/278/20 КЦС ВС  1 скасував рішення судів попередніх інстанцій та розірвав договір оренди земельної ділянки з підстави зміни директора підприємства-орендаря. Хронологія подій така.

У 2012 році між фізичною особою (орендодавець) та юрособою (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. Пізніше додатковою угодою строк договору був продовжений до 31.12.2025 р.

Згідно з пп. 8.3, 8.6 договору оренди сторони погодили, що договір може бути припинений достроково за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законодавством України та цим договором. Водночас за умовами договору однією з підстав для розірвання договору оренди є зміна директора підприємства-орендаря.

Згідно з відомостями з ЄДР керівник орендаря змінився із 06.03.2018 р., про що дізнався орендодавець і, не бажаючи продовжувати договірні відносини, звернувся до орендаря із заявою про розірвання договору оренди та додаткової угоди.

Оскільки орендар залишив заяву орендодавця про розірвання договору без відповіді, орендар звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди.

Зауважимо, що суди першої та апеляційної інстанцій не побачили порушення прав орендодавця у зв’язку зі зміною керівника та відмовили у задоволенні позову. Але Верховний Суд відновив справедливість для орендодавця та розірвав договір.

Висновки Верховного Суду

Чому ж суди першої та апеляційної інстанції відмовили орендодавцю? Вони виходили з того, що захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, проте орендодавець, на їхню думку, не довів того, що від зміни керівника орендаря змінилася суть правовідносин сторін, розмір чи порядок виплати орендної плати та інші обставини, внаслідок яких орендодавець зазнав шкоди та значною мірою позбувся того, на що розраховував під час укладення договору. Однак Верховний Суд з такою позицією не погодився та зробив такі висновки:

• свобода договору має декілька складових, зокрема свобода укладення договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦКУ);
• згідно з п. 8.3 договору оренди земельної ділянки договір може бути припинений достроково за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї зі сторін у випадках, передбачених законодавством України та цим договором, а в п. 8.6 договору сторони погодили, що зміна директора підприємства-орендаря є підставою для розірвання цього договору;
• умовами договору передбачено можливість його розірвання на вимогу однієї зі сторін та визначено підстави для такого розірвання, без потреби встановлення будь-яких інших передумов, зокрема істотного порушення договору;
• відповідні пункти договору були погоджені сторонами на власний розсуд, водночас вони не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов’язковими для виконання сторонами правочину;
• суди попередніх інстанцій, встановивши, що змінився керівник підприємства-орендаря і цю обставину передбачено умовами договору оренди як підставу для його розірвання (при цьому орендодавець наполягав на розірванні договору, а орендар ухилявся від такого розірвання), дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову;
• посилання судів попередніх інстанцій на те, що від зміни керівника орендаря орендодавець не зазнав шкоди та не позбувся того, на що розраховував під час укладення договору, на обґрунтованість позовних вимог не впливають, оскільки орендодавець просив розірвати договір не у зв’язку з істотним порушенням договору орендарем, а у зв’язку із настанням події, яку сторони на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, погодили як підставу для розірвання договору оренди;
• у разі якщо орендар не погоджувався із відповідними підставами розірвання договору оренди, він мав право навести свої заперечення або запропонувати внесення відповідних змін на стадії укладення договору або додаткової угоди до договору.

Отже, головна думка така: все, про що сторони домовилися, укладаючи договір, має право на існування (звісно, все, що не порушує законодавства). А якщо певна умова не влаштовує якусь зі сторін, вирішувати питання про її включення до договору слід на стадії укладення договору. Як то кажуть, після бійки кулаками не розмахують.

Ще раз про договір

І хоча договірні спори — одні з лідерів судової практики, вважаємо, що вкотре нагадати ази буде незайвим. Загальні договірні правила такі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ). Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦКУ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦКУ).

НАГАДАЄМО. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦКУ).

Згідно із ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору. У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є, відповідно, розірваним або зміненим.

Окрім цього, договірні нюанси можуть бути встановлені нормами спеціального законодавства. Так, у коментованій судовій справі, окрім норм ЦКУ, ГКУ, слід звернути увагу на спеціальне земельне законодавство, зокрема ЗКУ 2та Закон про оренду землі 3.

У нашому випадку загальні норми розірвання договору збігаються із земельними нормами. Так, згідно з ч. 3–4 ст. 31 Закону про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Кілька слів слід сказати про процедуру укладення договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦКУ).

Пропозицію укласти договір може зробити кожна зі сторін майбутнього договору, при цьому пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦКУ). Своєю чергою, відповідь особи, якій адресовано пропозицію укласти договір, про її прийняття має бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦКУ). Водночас особа, що прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3 ст. 642 ЦКУ).

ДО ВІДОМА. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦКУ).

Слово редакції

До висновків Верховного Суду складно щось додати. Зауважимо лише, що на практиці зміна керівника однієї зі сторін договору доволі рідко призводить до розірвання договору, адже цивільне законодавство не містить такої підстави. Тож це питання є предметом домовленостей між сторонами договору або прямої норми спеціального закону. Але завдяки майже універсальному принципу свободи договору в останньому можна передбачити багато цікавого . Водночас, як бачимо, не всі суди готові захищати цей принцип (у коментованій справі лише касаційний суд став на захист свободи договору).

Водночас ще раз нагадаємо, що свобода договору — це, зокрема, свобода у виборі контрагента та умов договору. Отже, якщо під час укладення договору немає згоди щодо певної умови (умов), то або не укладають договір, або переглядають спірну умову. Але якщо договір вже укладений, його мають виконувати, навіть якщо одна зі сторін, укладаючи договір, розраховувала на те, що події, визначені як підстави для розірвання договору, не настануть. Адже слід пам’ятати не тільки про свободу договору, а й про давній латинський вислів — «Pacta sunt servanda», що означає «Договори мають виконуватися».

Катерина Литвиненко, юристка