Відеозйомка в медзакладі для безпеки: а хіба так можна?
(коментар до листа МВС від 16.11.2018 р. № 38/5714)
Зараз медзаклади отримують більшу свободу в розпорядженні майном та стають відповідальнішими в питаннях безпеки як лікарів та персоналу, так і пацієнтів, що перебувають у закладі з тих чи інших причин. Одним із сучасних способів контролю того, що відбувається у приміщенні медичного закладу та на його території, є встановлення систем відеоспостереження. Звісно, відеоспостереження може бути явним, — про нього зазвичай попереджають принаймні наліпками «Увага! Ведеться відеоспостереження!» тощо, — а може бути й прихованим.
З точки зору психології поведінка людини, яка знає, що її дії мають відеофіксацію, та поведінка не на камеру майже завжди відрізняються. Тож встановлення прихованих систем має певне виправдання: можливо, дозволить виявити неправомірні дії працівника чи пацієнта. Однак чи дозволяє українське законодавство здійснювати приховане відеоспостереження, а з огляду на специфіку медичних закладів, взагалі чи це етично? Тож нижче поговоримо саме про особливості здійснення відеозйомки. І спочатку — про головне.
Прихована відеозйомка Законодавство обмежує можливість фото-, відеозйомки людей без їхньої особистої попередньої згоди тільки тими випадками, коли такі зйомки ведуть у громадських місцях: на стадіонах, майданах, концертах. Тобто тими випадками, коли фізично неможливо взяти від кожного згоду на зйомку, та і присутність людини в такому місці не створює приватності, отже, немає вторгнення в особисте життя.
Тож у коментованому листі абсолютно правильно зазначено, що прихована, тобто таємна, відеозйомка зумовлює кримінальну відповідальність.
Розгляньмо докладніше, чому таке діяння призводить до кримінального переслідування.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1, яка є обов’язковою для застосування на території України зазначено: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
Аналогічна норма міститься і в Конституції2.
ЦИТАТА. «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
(ч. 1, 2 ст. 32 Конституції)
Даючи офіційне тлумачення положенням ст. 32 Конституції, Конституційний суд України в рішенні справи за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 вказав: «Парламентська Асамблея Ради Європи в Резолюції № 11653 зазначила, що право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність (п. 11). Отже, право на приватність, закріплене у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинне захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, а й від подібних дій з боку інших осіб чи інститутів, зокрема засобів масової інформації (п. 12 Резолюції № 1165).
Положення ч. 2 ст. 32 Конституції передбачають вичерпні підстави можливого правомірного втручання в особисте та сімейне життя особи (в тому числі й тієї, яка займає посаду, пов’язану з функціями держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім’ї). Такими підставами є: згода особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно неї, а також, у разі відсутності такої згоди, випадки, визначені законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Даючи офіційне тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України у системному зв’язку з ч. 2 ст. 34 цієї Конституції, Конституційний Суд України дійшов висновку, що збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Отже, будь-яка неявна відеозйомка, здійснена без згоди особи, яка є об’єктом такої відеозйомки, або без рішення суду, вважатиметься порушенням засадничих прав такої особи на невтручання в її особисте життя (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 32 Конституції).
Саме з цієї причини одним із документів, який необхідно отримати від пацієнта, як тільки він уперше зіштовхнеться із вашим закладом охорони здоров’я, має бути особиста згода на відеозйомку. Наявність такої згоди робить усі ваші дії з відеоконтролю законними і не дає пацієнтові права на позов.
І навпаки — без такої згоди ви не маєте права здійснювати відеоконтроль за пацієнтом, а він може оспорити законність ваших дій.
А якщо на додаток до відсутності згоди ви використали спецзасоби, які відповідають Критеріям належності спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації4, то є всі шанси стати ще й фігурантом кримінального провадження за ст. 359 ККУ5, про що правильно говориться в коментованому листі.
Правила зйомки Ми вже зазначали вище, що зйомка без попередньої згоди особи можлива виключно в громадських місцях. І якщо зону рецепції (реєстратури) і коридори ще хоч якось можна підвести під визначення «громадське місце», то ось кабінет лікаря — місце виключно приватне. Але саме в цих приватних місцях і розгортаються найгарячіші ситуації, що вимагають технічної фіксації події. Наприклад, пацієнт зайшов до лікаря, образив його, а може, й ударив, але свідків немає. Поки лікар когось покличе, поки той, кого покликали, прийде, пацієнт уже сидітиме скромно і невинно. А всі звинувачення заперечуватиме. Для того щоб мати можливість не просто вести зйомку, але й легально використати знятий матеріал як доказ у суді, слід, окрім установлення спеціального устаткування, зробити три речі:
1. До правил внутрішнього розпорядку додати розділ «Відео-, аудіоконтроль» і вказати, що з метою убезпечити пацієнтів і працівників, а також для підвищення якості обслуговування ведеться технічними засобами постійний відео-, аудіоконтроль в усіх приміщеннях клініки. Чому важливий аудіоконтроль на додаток до відео, запитаєте ви. Відповім: коли вашого лікаря критимуть поганими словами, без аудіоряду на екрані ви бачитимете людину, що роззявляє рот, як риба. Чи буде це доказом образ і погроз? Тепер зрозуміло, навіщо нам потрібний аудіоконтроль?
2. При вході і в інших видних місцях розмістити попереджувальні інформаційні таблички «Увага! Ведеться аудіо-, відеоконтроль».
3. Коли пацієнт уперше відвідає вашу клініку, взяти від нього письмову згоду на запис розмов, відеозйомку і використання таких записів у разі виникнення конфлікту з метою встановити істину. Якщо пацієнт відмовився давати таку згоду, отже, він уже порушив правила внутрішнього розпорядку і ви маєте законні підстави відмовити йому в укладенні договору на надання медичних послуг.
Питання доведення в кримінальному процесі Однак питання безпеки людей не єдине в цьому ключі. Коментований лист також дає відповіді на запитання, що виникають у процесі оформлення крадіжки.
У разі виникнення обґрунтованої підозри, що в медзакладі здійснено крадіжку, уповноважений представник повинен звернутися з відповідною заявою в органи поліції.
Впродовж 24 годин з моменту звернення на підставі заяви мають бути внесені дані про злочин в ЄРДР і призначений слідчий (ст. 214 КПК6).
Тільки після того, як дані потрапили в ЄРДР, слідчий отримує право почати слідчі дії, в тому числі і збирати докази у справі про крадіжку.
З урахуванням положень ст. 84, 99 КПК рекомендуємо підготувати для слідчого такі документи:
- договір або рахунок, згідно з яким було придбано вкрадені матеріальні цінності;
- документи, що підтверджують оплату вартості вкрадених матеріальних цінностей;
- накладні, що підтверджують отримання матеріальних цінностей від постачальника.
Вказані вище документи дозволять довести факт, що ви, дійсно, мали предмети, про які заявили як про вкрадені, та підтвердити розмір заподіяного крадіжкою збитку.
Часто бухгалтери передають слідчим замість первинних документів так звані бухгалтерські довідки. Це не зовсім правильно, оскільки довідка не дозволяє достовірно встановити розмір збитку і факт володіння. Якщо вам так уже хочеться оформити це як довідку, то зробіть її з посиланнями на рекомендовані вище документи, завірені копії яких прикладете до довідки.
Якщо викрадені предмети належали до основних засобів і були в експлуатації, то, звичайно, розмір збитку може не відповідати їхній закупівельній вартості.
У такому разі цілком допустимо розрахувати зменшення вартості у зв’язку зі встановленою нормою амортизації та оформити розрахунок як довідку, не забувши прикласти до неї всі документи, що підтверджують достовірність розрахунку.
Що стосується Акта інвентаризації, про який дуже категорично говориться в коментованому листі як про документ, украй необхідний для розкриття злочину, то тут слід враховувати такі нюанси.
Дійсно, згідно з п. 7 Положення № 8797 інвентаризація є обов’язковою, зокрема, в разі встановлення фактів крадіжок.
Проте, як визначено п. 5 Положення № 879, «інвентаризація проводитися з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства».
Тобто виходить, що основна мета інвентаризації — забезпечити достовірність фінансової звітності компанії, а не розкрити крадіжку.
Справедливість цього висновку підтверджується і положеннями ч. 1 ст. 10 Закону про бухоблік8, де сказано, що підприємства для забезпечення достовірності даних бухобліку та фінзвітності зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряють і документально підтверджують їх наявність, стан та оцінку.
Отже, власне факт відсутності Акта інвентаризації не може бути підставою для відмови в притягненні до кримінальної відповідальності винної особи.
Але, з точки зору закону, інвентаризацію провести необхідно для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності. І ось саме для цього можна передати Акт інвентаризації слідчому як один із додаткових доказів у справі.