Критерії розподілу платників податків, які враховуються при визначенні обов’язку подання податкової звітності в електронній формі

Які критерії розподілу платників податків на великі, середні та малі підприємства враховуються при визначенні обов’язку подання податкової звітності до контролюючого органу в електронній формі?

Порядок подання податкової декларації до контролюючого органу визначено ст. 49 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПКУ податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України від 22.05.2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі – Закон № 851) та від 05.10.2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» (далі – Закон № 2155).

Водночас, абзацом першим п. 49.4 ст. 49 ПКУ встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів України № 851 та № 2155.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України № 851 та № 2155 (абзац другий п. 49.4 ст. 49 ПКУ).

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» п. 49.3 ст. 49 ПКУ (абзац третій п. 49.4 ст. 49 ПКУ).

При визначенні обов’язку подання платниками податків податкової звітності до контролюючого органу в електронній формі застосовуються критерії, визначені частиною другою ст. 2 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  (далі – Закон № 996).

Великими, відповідно до ч. другої ст. 2 Закону № 996, є підприємства, які не відповідають критеріям для середніх підприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

• балансова вартість активів – понад 20 млн. євро;
• чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – понад 40 млн. євро;
• середня кількість працівників – понад 250 осіб.

Середніми є підприємства, які не відповідають критеріям для малих підприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

• балансова вартість активів – до 20 млн. євро;
• чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – до 40 млн. євро;
• середня кількість працівників – до 250 осіб.

Малими є підприємства, які не відповідають критеріям для мікропідприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

• балансова вартість активів – до 4 млн. євро;
• чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – до 8 млн. євро;
• середня кількість працівників – до 50 осіб.

Мікропідприємствами є підприємства, показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

• балансова вартість активів – до 350 тис. євро;
• чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – до 700 тис. євро;
• середня кількість працівників – до 10 осіб.

Новоутворені підприємства під час визначення відповідності критеріям застосовують показники на дату складання річної фінансової звітності.

Якщо підприємство однієї з наведених категорій за показниками річної фінансової звітності протягом двох років поспіль не відповідає наведеним критеріям, воно відноситься до відповідної категорії підприємств.

Для визначення відповідності критеріям, встановленим у євро, застосовується офіційний курс гривні щодо іноземних валют (середній за період), розрахований на підставі курсів Національного банку, що встановлювалися для євро протягом відповідного року.