Чергування у святкові та вихідні дні не є виконанням робіт та не підлягає додатковій оплаті

Автор: Кірюшин Артем Андрійович, Юридичний інтернет-ресурс "Протокол" (ВС/КЦС, справа № 489/4153/16-ц від 26.11.2018)

Чергування у святкові та вихідні дні не є виконанням робіт та не підлягає додатковій оплаті

Фабула судового акту: Частиною першою статті 71 Кодексу Законів про працю України визначено, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

При цьому згідно ст. 107 КЗпП робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Проте чинне законодавство про працю не вказує про те чи є чергування у вихідні або святкові дні видом роботи в розумінні ст.ст. 71, 72 КЗпП.

У даній справі колишній працівник звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Судом першої інстанції вказані вимоги було задоволено частково.

Проте апеляційний суд став на бік роботодавця і в позові відмовив.

Такі рішення стало підставою для оскарження його працівником в касаційному порядку.

КЦС переглядаючи вказану справу вказав зокрема на таке.

У пунктах 1, 2 постанови Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 02 квітня 1954 року № 233 «Про чергування на підприємствах і в установах» вказано, що чергування робочих і службовців на підприємствах і в установах після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні можуть вводитися у виняткових випадках і тільки по погодженням з профспілковим, місцевим комітетом. Чергування у вихідні і святкові дні компенсуються наданням протягом найближчих 10 днів відгулів тієї ж тривалості, що і чергування.

Працівник був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи у зв'язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення у ці дні невідкладних виробничих питань і для координації роботи підприємства. Це підтверджується графіками чергувань відповідальних працівників затверджених наказами директора підприємства, а також копіями табелів обліку використання робочого часу, в яких святкові та вихідні дні чергувань позивача не зазначені, як робочі дні.

Отже позивач залучався до чергування, яке не підлягає оплаті, а за нього надається відгул. У зв'язку із цим відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі, а відтак і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.