Здавалося б, не новина те, що фіскали не воліють бачити у складі ПК покупця суми, які не були ним оплачені. Тут вони зазвичай спираються на норми п. 198.1 ПКУ, який до ПК відносить суми ПДВ, сплачені/нараховані в разі придбання товарів/послуг. Тобто отримувач ПК має і спожити/використати товари/послуги, і здійснити оплату за них. Це вічна проблема тристоронніх договорів, коли платить один, а товар/послугу отримує інший 1. Проте в ІПК, що коментується, проблема глибша. Розглянемо ситуацію, яка описана в запиті.
Див., зокрема, ІПК ДФСУ:
Ситуація. Підприємство — платник ПДВ отримує послуги на підставі відповідного договору. Крім цього, воно також уклало договір позики з метою оплати таких послуг. Пізніше до договору про надання послуг були внесені зміни, згідно з якими оплата послуг виконавця буде здійснена третьою особою (позикодавцем).
Що ми тут бачимо? Договір про надання послуг носить оплатний характер. Однак така оплата здійснюється за рахунок позичених коштів. Тобто виконавцю кошти за надані послуги перерахує не безпосередньо замовник, а третя сторона. А вже потім замовник має погасити перед третьою особою свій борг, що виник внаслідок такої операції.
Що ж говорять податківці? По-перше, вони зауважують, що ПН складається на замовника послуг незалежно від того, хто платник. Тут погодимося. У ПН є місце для покупця/замовника. А от їхнє «по-друге» нам дуже не подобається…
Фіскали вважають, що підприємство-замовник має включити суму ПДВ, яка зазначається в такій ПН, до складу ПК на підставі п. 198.3 ПКУ, а далі скористатися механізмом нарахування ПЗ за п. 198.5. Тобто нівелювати такий ПК.
Нам таке ставлення податківців здається свавіллям. Пояснимо. Вважати надані послуги такими, що отримані замовником на безоплатній основі, немає підстав, адже третя особа-позикодавець, перерахувавши кошти виконавцю, фактично надала позику замовнику (який, відповідно, став позичальником). І надання такої позики передбачено відповідним договором. А у замовника виникло зобов’язання щодо повернення отриманої позики. Оплата здійснюється так лише для того, щоб скоротити шлях коштів та не робити зайвих транзакцій (не «ганяти» кошти з рахунку на рахунок). Чинне законодавство цього не забороняє. Якщо б все пройшло стандартно (позикодавець надав би позику замовнику-позичальнику, який за рахунок запозичених коштів оплатив би послуги виконавцю), наслідки були б такими самими: виконавець отримав свої кошти, а у замовника виникло зобов’язання з повернення коштів позикодавцю. Тож з боку дотримання норм п. 198.1 ПКУ все добре.
Рухаємося далі. Фіскали майже в усіх нестандартних ситуаціях пропонують «нівелювати» ПК шляхом застосування механізму нарахування ПЗ за п. 198.5 ПКУ. І тут, можна сказати, риють собі яму. Так, приписами п. 198.5 ПКУ визначено конкретний перелік підстав для виникнення обов’язку платників нараховувати «компенсуючі» ПЗ. Своєю чергою, жоден з підпунктів п. 198.5 ПКУ в ситуацію, що розглядається, не вписується. Хіба що придбана послуга дійсно використовується в пільгових, необ’єктних операціях або негоспдіяльності платника ПДВ.
До речі, пропозиції фіскалів використовувати п. 198.5 ПКУ там, де це прямо не передбачено, допомагають платникам ПДВ відстояти свої права в суді. Про одну таку справу ми писали. Див. ситуацію № 3 у матеріалі «Хто не ризикує, той… ПДВ переплачує» // «ПБ», № 36/2020, с. 22.
Якщо коротко, то суд аналізує перелік підстав для нарахування ПЗ за п. 198.5 ПКУ та відкидає претензії фіскалів, якщо вони не вписалися у зазначений перелік.
Далі дамо кілька порад щодо ситуації, яка склалася.
► Порада 1: борітеся — поборете. Вважаємо, що такі ІПК слід оскаржувати в суді. Шанси на успіх досить великі. В ІПК, що коментується, податківці навіть не спромоглися назвати підпункт п. 198.5 ПКУ, на підставі якого наполегливо пропонують нарахувати ПЗ. Вони тільки зазначили, що «Товариство зобов’язане нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ на суму, що була включена до податкового кредиту на підставі такої податкової накладної, з використанням механізму, визначеного пунктом 198.5 статті 198 ПКУ». Але ж наведений у п. 198.5 ПКУ механізм не використовують направо й наліво!
Звісно, судитися можна і постфактум, якщо в разі перевірки фіскали висуватимуть подібні претензії. У такому разі оспорювати доведеться суму донарахувань ПДВ та штрафу.
► Порада 2: уникаємо проблеми. Якщо ви тільки плануєте подібні операції та не хочете сперечатися із податківцями, то найпростішим буде отримати кошти напряму від позикодавця, а вже потім здійснити оплату послуг. Це нівелює всі претензії.
І точно не будемо рекомендувати здаватися… Звісно, можна і піти на повідку у фіскалів та донарахувати ПЗ. Але «сдаться, ты всегда успеешь»2, а ми поборемося!
Анна Хомюк, головний редактор
