Регламентація подання у фінансовій звітності нестандартизованих (non-GAAP) показників — це сьогодні тема багатьох дискусій стандартизаторів. Рада з МСБО тільки планує запровадити відповідне регулювання. У США такі заходи запроваджено кілька років тому, але регулятори продовжують фіксувати велику кількість випадків неналежного використання нестандартизованих показників. Чи виправдана стурбованість стандартизаторів та регуляторів? Чи дійсно такі показники здатні замаскувати реальні фінансові проблеми підприємств?
С. К.: Так, тема дискусійна, і можливо, спочатку слід пояснити чому. Насамперед в МСФЗ немає визначення певних показників діяльності, що їх звикли розкривати як публічні, так і непублічні компанії. Візьмемо хоч, наприклад, операційний прибуток: його визначення немає в МСФЗ, що на практиці призводить до того, що різні компанії по-різному можуть відносити ті чи інші витрати та доходи до складу операційних. Ще більше розбіжностей між фінансовими показниками компаній може виникати в разі застосування інших поширених показників, ось як, наприклад, EBITDA, який, до речі, дуже часто застосовується як KPI1для оцінки результатів роботи керівництва. Цей показник також дуже часто визначають банки в кредитних договорах, щоб установити максимальні обмеження для позичальників щодо їхнього боргового навантаження. На практиці між різними позикодавцями є розбіжності у визначенні EBITDA, і це здебільшого стосується виключення певних витрат чи доходів, які, вважається, мають нерегулярний характер або не пов’язані з основною діяльністю компанії. Тому не дивно, що різні компанії можуть також використовувати своє визначення нестандартизованих показників, що буде різнитися від визначення навіть їхніх конкурентів по галузі. І це створює одну з основних проблем для різних регуляторів — порівнянність таких показників між різними компаніями. Проте, на мою думку, з появою відповідного керівництва від European Securities Market Authority наразі стало легше пояснювати практику застосування нестандартизованих показників. Хоча це керівництво не застосовують для цілей розкриття нестандартизованих показників у фінансовій звітності — воно показує причини занепокоєння регулятора. Так, регулятор, насамперед, очікує:
Key Performance Indicators, KPI — ключові показники ефективності.
- чітких визначень нестандартизованих показників;
- назв, що не вводять в оману або збігаються з визначеннями у застосованій концептуальній основі звітування;
- узгодження розрахунку з показниками фінансової звітності;
- роз’яснення, чому застосування саме таких показників надає корисну інформацію для цілей оцінки діяльності підприємства;
- послідовності у застосуванні та зіставності таких показників між періодами.
Ми бачимо амбіціозні наміри Ради з МСБО змінити МСБО 1 «Подання фінансової звітності» в частині запровадження фільтру суттєвості до подання приміток. Чи не слід компаніям уже зараз розпочинати процес очищення звітності від бойлерплейтсів? Подання в примітках великої кількості зайвої інформації — це частіше прагнення перестрахуватися та уникнути звинувачень у приховуванні інформації чи все ж таки цим здебільшого намагаються приховати погані новини? Про що свідчить Ваш аудиторський досвід?
С. К.: Моя особиста думка, що для України більш нагальним є питання недостатнього розкриття інформації, а ніж надмірного наповнення приміток до фінансової звітності зайвою інформацією. Принаймні, зі свого досвіду, мені важко пригадати випадки, коли ми вважали, що в примітках забагато зайвої інформації. Наразі ми частіше звертаємо увагу клієнтів на те, що вони мають додатково розкрити певну інформацію згідно з вимогами застосовної концептуальної основи. До речі, таких випадків також дуже багато, коли ми перевіряємо фінансову звітність, яку було підготовлено згідно з ПСБО. На жаль, у нас існує й інша проблематика. Це коректна інтерпретація фінансової звітності і приміток до неї. Іноді, коли читаєш висновки деяких фахівців чи журналістів, дуже важко збагнути, як вони дійшли до таких висновків на підставі наявної в них фінансової інформації. Наразі я також бачу проблему в рівні фінансової грамотності у нас загалом та здібності належним чином інтерпретувати фінансову звітність.
«Делойт» відома в українському бізнес-середовищі своїм безкомпромісним ставленням до проявів корпоративного шахрайства. Ми розуміємо, що керівники компаній зазвичай не схильні розголошувати інформацію про такі зловживання. Але все ж таки, наскільки, на Вашу думку, ця проблема актуальна для українського бізнесу? Ваші форензик-експерти ходять у відпустки?
С. К.: Так, я вважаю, що це питання, безумовно, актуальне для українського бізнесу, оскільки зловживання існують майже в кожному бізнесі. Проте тут слід відразу відзначити, що я маю на увазі дрібні крадіжки, тоді як процедури аудиторських фірм спрямовані на оцінку ризику суттєвого викривлення внаслідок шахрайства. На жаль, у нас у суспільстві переважає думка, що виявлення шахрайства — це відповідальність аудитора, проте це не так. Відповідальність за виявлення шахрайства покладається, передусім, на керівництво і тих, кого наділено владними повноваженнями (наприклад, наглядову раду чи аудиторський комітет). І тут дуже важливо, щоб керівництво розуміло основні зони ризику шахрайства і створювало відповідну систему внутрішніх контролів. Ми зі свого боку, останніми роками, дедалі більше залучаємо наших форензик-фахівців до аудиторських перевірок, щоби проаналізувати ризики шахрайства та спланувати відповідні процедури. З одного боку, це наша відповідь на ризики конкретного завдання з аудиту і навіть інколи чітка передумова нашої глобальної організації щодо його прийняття (декілька років тому «Делойт» ухвалила рішення, що прийняття завдань з аудиту, які відповідають певним критеріям, мають узгоджуватися на рівні глобальної організації). З іншого боку, таким чином ми намагаємося допомогти керівництву компаній та їхнім спостережним органам виконувати свої обов’язки щодо належного корпоративного управління в частині ризиків шахрайства і зловживань. А актуальність цього питання для нас можна проілюструвати таким прикладом: колись я запитав у партнера «Делойт» з великої форензик-практики, який відсоток розслідувань, в яких було виявлено зловживання або шахрайство. Його відповідь — 99 %. Звичайно, у випадках, коли акціонери чи керівництво наймають спеціалістів з форензику, то вже мають підстави вважати, що щось відбувається не так, і ці побоювання, як правило, підтверджуються результатами розслідування, але цей приклад підкреслює актуальність цього питання для нашої країни. І так, звичайно, наші спеціалісти ходять у відпустку. 
Після скасування Інструкції з бухобліку ПДВ2чи доцільно підприємствам формалізувати власну облікову політику в цьому питанні? Чи чинних загальних положень МСФЗ достатньо для того, щоб адекватно відображати у звітності наслідки ПДВ-оподаткування?
Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затверджена наказом МФУ від 01.07.1997 р. № 141 (втратила чинність відповідно до наказу МФУ від 18.06.2019 р. № 247).
С. К.: Відповідь коротка: так, підприємствам доречно формалізувати свою облікову політику щодо обліку ПДВ. Це думка наших податкових фахівців.
Скасована інструкція бухгалтерського обліку ПДВ пов’язувала Інструкцію № 291 з обліковими стандартами та нормами ПКУ. При цьому це скасування не змінює принципів бухгалтерського обліку ПДВ, що і підтвердив своїм вересневим роз’ясненням Мінфін.
Найбільш суттєвими положеннями скасованої Інструкції були положення, що уточнювали віднесення ПДВ на витрати періоду у випадках крадіжок/втрат товару, ліквідації основних засобів, нарахування умовного ПДВ в разі використання товарів/послуг у негосподарській і неоподатковуваній ПДВ діяльності, ПДВ за неотриманими накладними, а також пропорційного розподілу ПДВ. Оскільки ці положення впливають на відображення витрат компаній, це може привести до виникнення потенційних податкових ризиків. Зменшити цей ризик можна, передбачивши порядок обліку таких операцій у своїй обліковій політиці.
Нефінансова ESG-звітність3. Зараз багато розмов про неї. Наскільки це серйозно? Чи слід керівникам починати готувати бухгалтерський персонал до «нефінансових» викликів? В Україні, наприклад, для середніх підприємств подання нефінансової інформації добровільне. Чи доцільно, на Вашу думку, «середнякам» ігнорувати нефінансове звітування?
Звітність із питань екології, соціальної діяльності та корпоративного управління (Environmental, Social, and Governance — ESG).
С. К.: Так, тема також актуальна, проте насамперед для публічних та великих підприємств або груп компаній. Багато стейкголдерів почали аналізувати ESG-звітність об’єктів інвестування, позичальників, постачальників тощо. Але справа здебільшого не в самій нефінансовій звітності, а в сутності управління ES-діяльністю. Наявність такої звітності спрощує аналіз відповідних процесів у компанії (на практиці є багато випадків, коли стейкголдери отримують необхідну їм інформацію за допомогою спеціальних опитувальників тощо), проте відсутність ES-діяльності як такої важко втілити в будь-яку звітність. Тому, передусім, слід думати, що ви робите / плануєте робити стосовно своєї соціально-корпоративної відповідальності (це, до речі, більш знайомий термін для самих компаній, термін ESG застосовують здебільшого зовнішні стейкголдери компаній) по суті, і лише згодом, як це відобразити в нефінансовій звітності. На практиці ми бачимо приклади, коли продумана й відповідальна соціально-корпоративна діяльність дає змогу залучати більш дешеві кредити і, навпаки, її відсутність може призводити до певних дисконтів у ціні закупівлі продукції. Для середніх компаній, на мою думку, це не є пріоритетним питанням, принаймні найближчі декілька років.
