Як правильно оформити на роботу осіб за сумісництвом на посади тимчасово відсутніх працівників

Відповідно до постанови КМУ від 30.08.2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» працівникам можуть установлюватися доплати в розмірі до 50% посадового окладу за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників, суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт.

Рішення про конкретний розмір доплати ухвалює керівник установи, закладу залежно від складності, характеру, обсягу виконуваних робіт, витрат основного робочого часу.

Під виконанням обов’язків тимчасово відсутнього працівника слід розуміти заміну працівника, відсутнього у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю, відрядженням, відпусткою, виконанням громадських обов’язків тощо, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається робоче місце (посада).

За вакантною посадою, яка є в штатному розписі, але не заповнена, доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюватися не може.

Працівники виконують обов’язки тимчасово відсутнього працівника одночасно з виконанням своїх основних обов’язків у межах установленої графіком роботи (змінності) тривалості робочого дня (зміни).

Доручення додаткової роботи в порядку виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника оформлюється наказом по підприємству, установі, організації за погодженням з працівником. Відповідно до статті 31 КЗпП власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, необумовленої трудовим договором.

Чинним законодавством не передбачено прямого зобов’язання роботодавця на час тимчасової відсутності працівника, зокрема у зв’язку з відпусткою, тимчасовою непрацездатністю тощо, покладати виконання його обов’язків на іншого працівника. Покладання на працівника додаткових обов’язків на час тимчасової відсутності іншого працівника вирішується кожним підприємством (установою, організацією) самостійно і залежить, зокрема, від таких факторів, як виробнича потреба, фінансові можливості, згода працівника, на якого покладаються додаткові обов’язки, тощо.

Водночас відповідно до глави 61 Цивільного кодексу України працівник має право працювати на умовах цивільно-правого договору, який укладається на визначений строк. Відносини, що виникають з укладанням такого договору, регулюються нормами цивільного права.