Непервинний договір: суддівське невігластво
Постанова Верховного суду від 19 березня 2019 року (справа № 809/1718/15):
"Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій висновувалися виключно на факті укладення та умовах укладених договорів, як доказів понесених позивачем витрат, при цьому не дослідивши жодного первинного документа, які підтверджують здійснення господарських операцій та є підставами їх бухгалтерського обліку.
Зазначене вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та підтвердження їх належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами, як того вимагають положення статей 73 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України, які діють на час касаційного перегляду. Суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення для справи, не на підставі первинних документів, а по факту їх відсутності.
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що договір є первинним документом є неприйнятним з огляду на усталену практику Верховного Суду, яка запроваджена Верховним Судом України в постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, в якій Судом наголошено, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав й обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тож господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу".
Навряд чи таке рішення свідчить на користь компетентності суддів. Адже за деякими угодами, основною для відображення в бухобліку господарської операції є власне договір.
Простий приклад: нарахування кредитних відсотків. Бухгалтер фіксує в обліку витрати та борг саме на основі умов кредитного договору. Жодних інших первинних документів для цього не потрібно. Тобто договір фактично і є первинним документом для розрахунку суми відсотків, належних до сплати.
На жаль вітчизняні судді демонструють гнітюче невігластво в царині сучасної бухгалтерії.
Докладно це питання буде проаналізовано в квітневому номері журналу "Практика МСФЗ".
