Про право працівників на на додаткову відпустку під час воєнного стану

Законодавчими актами, що визначають державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки, є Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР  (далі Закон № 504 ) та Кодекс законів про працю України.
Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі Закон № 2136 було внесено зміни до порядку надання та компенсації відпусток, розрахунку стажу для щорічних основних та додаткових відпусток, встановлено деякі обмеження, а також додано нові види відпусток.

Можливість оформлення протягом періоду воєнного стану щорічних додаткових, соціальних, навчальних та інших  відпусток тривалістю та на умовах, визначених законодавством про відпустки, не обмежується Законом № 2136 .
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону № 2136  у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Звертаємо увагу, що зазначена вище норма  стосується виключно випадків, коли працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. 

Законом №504  передбачені такі види додаткових відпусток (ст.4 Закону № 504):

• щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (стаття 7);
• щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці та її тривалість (стаття 8);
• додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творча відпустка, відпустка для підготовки та участі в змаганнях, додаткова відпустка окремим категоріям громадян (учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та іншим) (розділ ІІІ, статті 13–16-2).