Особливості роботи за сумісництвом: прийняття на роботу, обмеження, оплата праці, відпустка та звільнення

Згідно з Конституцією України,  кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Громадянин реалізує своє право на працю, укладаючи трудовий договiр з власником або уповноваженим ним органом пiдприємства, установи, органiзацiї чи фiзичною особою, за яким працiвник зобов’язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку,  а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов’язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату i забезпечувати умови працi, потрiбнi для виконання роботи, передбаченi законодавством про працю, колективним договором й угодою сторiн.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої працi, укладаючи трудовий договiр на одному або одночасно на кiлькох пiдприємствах, в установах, органiзацiях, якщо iншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторiн, що дозволяє працiвникам, крiм основного трудового договору, додатково укладати трудовi договори (угоди) за сумiсництвом.

Робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На  умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Для роботи за  сумісництвом  згоди  адміністрації  за  місцем основної роботи  не   потрібно. Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. При прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, роботодавець має право вимагати від працівника пред’явлення диплому або іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку.

Відомості про роботу за сумісництвом за загальним правилом не вносяться до трудової книжки. Але в окремих випадках, коли сам працівник хоче мати у трудовій книжці такий запис відомостей про роботу за сумісництвом, це робить роботодавець за основним місцем роботи. Це може знадобитися працюючій особі для підтвердження додаткового фахового досвіду чи стажу роботи за конкретною професією. Тоді необхідна довідка з місця роботи за сумісництвом для подачі на основне місце роботи, із зазначенням назви організації, посади, періоду роботи, дати та номеру наказу про прийняття на роботу для здійснення запису у трудову книжку роботодавцем за місцем основної роботи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися  керівниками державних  підприємств,   установ   і   організацій    разом    з профспілковими комітетами лише щодо працівників  окремих  професій та посад, зайнятих на важких роботах і на  роботах  із  шкідливими або  небезпечними  умовами  праці,  додаткова  робота яких   може призвести до наслідків, що негативно позначаться  на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження  також  поширюються  на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,  встановлено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, зокрема, забороняється: займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Окрім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).  

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної  норми робочого часу.

Оплата праці сумісників проводиться за фактично виконану роботу. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Процедура звільнення з роботи сумісника аналогічна загальній процедурі звільнення працівника. Звільнення з роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ й організацій проводиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Під час звільнення з роботи сумісника з ініціативи власника за інших підстав сумісникові виплачується вихідна допомога на загальних засадах. Наприклад, вихідна допомога виплачується сумісникові, якшо його звільняють:

• у зв’язку з призовом або вступом працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більш як на один рік;
• відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
• зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
• поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
• порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору .

У разі звільнення працівника-сумісника з інших підстав вихідна допомога не виплачується.