Звільнення в умовах карантину: чи можна вважати прогулом неприбуття на робоче місце через зупинення роботи транспорту

Звільнення в умовах карантину: чи можна вважати прогулом неприбуття на робоче місце під час дії обмежувальних заходів — зупинення роботи транспорту (ВС/КЦС у справі №569/9738/20 від 21.04.2021).

Фабула судового акту: В минулому році ми всі опинились в ситуації до якої не були готові. Короновірус вніс свої корективи в наше життя і кожен намагався пристосуватись до нових умов.

Як раз в цей час і виник спір між роботодавцем та працівником з приводу звільнення.

Так, під час дії першого карантину у березні 2020 р., після неодноразових захворювань, працівник написав заяву про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Однак, роботодавець вважав, що причини вказані в заяві не відносяться до поважних та звільнив працівника за прогули на підставі ч.4 ст. 40 КЗпП.

Працівник звернувся до суду із позовом про визнання трудових відносин припиненими з моменту подачі ним заяви. У позовній заяві стверджував, що роботодавець не створив безпечних умов праці, оскільки робоче місце погано опалювалось та не забезпечив проїзд до робочого місця на час дії обмежувальних заходів під час карантину.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Рішення мотивовано тим, що позивач не мав можливості продовжувати роботу, через оголошення карантину та запровадження у зв`язку з цим обмежувальних заходів, зокрема відсутності транспортного сполучення та незабезпечення позивача дистанційною (надомною) роботою, тобто обставини, які не можуть бути усунені самим працівником. Отже, в даному випадку має місце поважність причин звільнення за власним бажанням позивача.

Суд апеляційної інстанції дане рішення скасував, оскільки вважав, що документів, які б підтверджували неможливість виконувати трудові обов`язки позивачем надано не було.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, працівником подано касаційну скаргу.

Під час касаційного перегляду ВС проаналізував ст. 38 КЗпП України та дійшов до висновку, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, не лише у випадку, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, а і за наявності інших поважних причин. Тобто, перелік не є вичерпним, а поважність причин повинна вирішуватись в кожному конкретному випадку окремо.

Оцінивши судові рішення попередніх інстанцій ВС дійшов до висновку про задоволення касаційної скарги.

Зокрема, ВС підтвердив, що відсутність на робочому місці, через незабезпечення опаленням робочого кабінету та неможливість дістатись до робочого місця, через встановлення карантину безумовно є поважними причинами неприбуття працівника на роботу та поважними причинами для звільнення за його ініціативою.

ВС зауважив, що з 11.03.2020 р. Постановою КМУ №255 на території України запроваджено карантин, у зв’язку із розповсюдженням COVID-19.

Крім того, як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому (за місцезнаходженням позивача) було припинено сполучення транспортом, що унеможливлювало прибуття на роботу позивача, який мешкає в іншому населеному пункті.

При цьому, прохання позивача про надання йому пільг у вигляді доставки до місця роботи та розвезення назад роботодавцем залишено без задоволення.

ВС також прокоментував те, що відмова позивача працювати дистанційно невілюється відсутністю відповідного наказу власника про переведення позивача на дистанційну роботу та видачу у зв`язку з цим йому матеріально-технічних цінностей, відповідно до вимог ст. 60 КЗпП (із змінам від 2020 р.).

З урахуванням зазначеного, ВС встановив, що вбачає у ситуації позивача поважність причин звільнення за ч.1 статті 38 КЗпП України в строк, про який просив працівник.