Організація та контроль за охороною праці у фермерських господарствах – обов’язок та відповідальність роботодавця!

В ГУ Держпраці у Кіровоградській області повідомили, що за статистичними даними 3377 економічно-активних підприємств галузі сільського господарства, з яких більшість є суб’єктами мікро- та малого та підприємства.

 Господарським кодексом України визначено, що

• суб’єктами малого підприємництва є суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ;
• суб’єкти мікропідприємництва – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро.

Левову частку малих підприємств, які займаються сільськогосподарським виробництвом складають фермерські господарства – 2612. У користуванні фермерів знаходиться понад 433 тис.га сільгоспугідь, або 35% від загальної кількості ріллі, що знаходиться в обробітку сільгосптоваровиробників області.

Аналіз виробничого травматизму та підсумки наглядової діяльності Управління Дежпраці у галузі сільського господарства свідчить про стійку тенденцію нещасних випадків у мікро- та малих підприємствах галузі сільського господарства та недостатній контроль за станом охоронипраці на підприємствах.  

Організація виробничих процесів у малих формах господарювання суттєво відрізняється  від організації виробництва у великих підприємствах та агрохолдингах. Це обумовлюється малими площами, що знаходяться в обробітку та малою чисельністю працюючих. Обсяг робіт, що виконуються та сезонний характер спонукають роботодавця до мінімізації витрат на утримання найманих працівників.  

Працівники фермерських господарств з мінімальною кількістю сільськогосподарської техніки та устаткування виконують весь цикл технологічних робіт у сільському господарстві – обробіток ґрунту, посів, догляд за посівами, поводження з агрохімікатами та пестицидами, збір врожаю, вантажно-розвантажувальні роботи, заготівля кормів. Один працівник суміщає декілька професій та спеціальностей, наприклад: механізатор, слюсар, зварник тощо.

Фактично голові фермерського господарства створити належну службу з охорони праці  не має можливості, і необхідно самоорганізовуватись у цьому напрямку, а «універсальний» працівник повинен мати необхідний обсяг знань та навичок не тільки у професійному  сенсі, а й уміти оцінювати небезпечні та шкідливі ризики виробничих факторів.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» (далі - Закон)   навіть  за наявності одного працюючого фермер несе дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та  кримінальну відповідальності.

Загальні вимоги з охорони праці для  всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, базуються на основі Закону,  трудового договору,  колективного договору,  правил трудового розпорядку, нормативно-правових актів з охорони праці, акумульованих у Покажчику  нормативно-правових актів з охорони праці, затвердженому наказом Державної служби України з питань праці, та інших локальних нормативних актів.

Стосовно організації охорони праці у малих  підприємствах, то  відповідно до статті 15 Закону на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб, функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Якщо такої  можливості  немає, керівники малих сільськогосподарських підприємств, у тому числі і голови фермерських господарств зобов’язані самі організовувати охорону праці та усі процеси, пов’язані з технікою безпеки.

У господарстві повинні бути розроблені:

• посадові інструкції, правила внутрішнього трудового розпорядку;
• комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
• положення, інструкції та інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників  на території підприємства, у виробничих приміщеннях, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці;
• порядок та графік  проведення навчань та перевірки знань з охорони праці працівників та спеціалістів з охорони праці (комісія);
• технологічні карти процесів та робіт (вантажно-розвантажувальні роботи, схеми переробки та обробки зерна, виконання польових робіт тощо).

Залежно від наявної матеріально-технічної бази, керівник повинен отримати в територіальних органах Держпраці дозвільні документи або задекларувати  роботи підвищеної небезпеки (роботи, що виконуються на висоті понад 1,3 метра, роботи із збереження та переробки зерна, зварювальні роботи тощо).

Також до основних обов’язків роботодавця належить:

• забезпечення  фінансування та організації проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом  трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі;
• забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами;
• проведення атестації робочих місць;
• за необхідністю організація розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій згідно Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництв, затвердженого постановою  КМУ від 17 квітня 2019 р. № 337.

Отже, незалежно від обсягу виробництва та кількості працюючих,  сам господар в першу чергу повинен  усвідомлювати необхідність створення безпечних та здорових умов праці для попередження виробничого травматизму та професійних захворювань в порядку встановленому чинним законодавством.