Новости

Право на відпочинок: топ 5 гарантій

02.10.2020

Трудове законодавство покликане зробити процес праці прийнятним з точки зору людських можливостей. Забезпечується це, зокрема, гарантуванням права на відпочинок. Відповідно до ст. 45 Конституції України, право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час, а також визначенням законом максимальної тривалості робочого часу й мінімальної тривалості відпочинку. Категорії робочого часу й часу відпочинку пов’язані нерозривно, адже їх оптимальне поєднання забезпечує продуктивну працю й відновлення сил працівника. Питання робочого часу і часу відпочинку визначаються актами законодавства (передусім, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП) і Законом України «Про відпустки» (далі - Закон)), локальними нормативними актами (колективні договори, правила внутрішнього трудового розпорядку) і трудовими договорами. Державна служба зайнятості нагадує працюючим офіційно за трудовим договором про гарантії реалізації ними права на відпочинок:

1. Обмеження тривалості робочого часу та його скорочення у деяких випадках.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП). При цьому стаття 51 КЗпП регулює питання скороченого робочого часу. У цьому випадку тижнева тривалість робочого часу є коротшою, проте це не повинно зменшувати заробіток. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для:

а) неповнолітніх працівників;

б) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці (за умови віднесення роботи до такої, що виконується в шкідливих умовах, і підтвердження цього результатами атестації робочих місць).

Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів тощо). При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину (ст. 54 КЗпП), а окремі категорії осіб не можуть залучатись до такої роботи (ст. 55 КЗпП). При застосуванні особливих режимів роботи (підсумований облік робочого часу) має дотримуватися загальне обмеження робочого часу.

2. Винятковий порядок залучення до надурочних робіт.

За нормами КЗпП власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках (ст. 62 КЗпП), при наявності дозволу профспілки (ст. 64 КЗпП) й за умови здійснення підвищеної оплати (ст. 106 КЗпП). Як слідує зі ст. 63 КЗпП, до надурочних робіт забороняється залучати окремі категорії осіб (зокрема, вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до 3 років; неповнолітніх осіб), а залучення до надурочних деяких інших працівників можливе лише за їх згоди (наприклад, матерів з дітьми віком від 3 до 14 років).

3. Надання перерв і міжзмінного відпочинку.

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин (ст. 66 КЗпП). Певним категоріям працівників надаються перерви, що включаються до робочого часу:

а) особам, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі й вантажникам гарантуються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку (ст. 168 КЗпП);

б) жінкам, що мають дітей віком до 1,5 року, надаються додаткові перерви для годування дитини (ст. 183 КЗпП).

Відповідно до ст. 59 КЗпП, тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

4. Забезпечення щотижневого відпочинку й заборона роботи у вихідні.

Стаття 67 КЗпП гарантує право на безперервний щотижневий відпочинок: при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Святкові й неробочі дні визначені у ст. 73 КЗпП. Відповідно до статті 71 КЗпП забороняється робота у вихідні дні й встановлюється винятковий порядок залучення до праці у такі дні. Власник або уповноважений орган повинен дотримуватися практично тих самих формальностей, які передбачені для надурочних робіт (отримання згоди профспілки, наявність певних надзвичайних обставин і т.д.).

5. Можливість використання різних видів відпусток.

Наведемо види оплачуваних відпусток, що каталогізовані у ст. 4 Закону:

А) щорічні відпустки:

  • основна відпустка;
  • додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
  • додаткова відпустка за особливий характер праці;
  • інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

Б) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
В) творча відпустка;
Г) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
Д) соціальні відпустки:

  • відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
  • відпустка у зв'язку з усиновленням дитини;
  • додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;

Е) додаткова відпустка окремим категоріям громадян (учасникам бойових дій) та постраждалим учасникам Революції Гідності.

 Як бачимо, крім щорічної основної відпустки, котра не може тривати менше 24 календарних днів, існує безліч інших відпусток. Уже саме ознайомлення з цим переліком вказує на те, що надання окремих видів відпусток слугує не лише меті відпочинку, але й забезпеченню всебічного розвитку особистості.

Календарь

На этой неделе
событий нет

Вверх
Закрыть
Заказать обратный звонок
Будет выполнено оформление подписки на выбранное издание
Телефон
Оформить
Вернуться
Закрыть
Извините, на выбранный вами период подписка не осуществляется. Для того чтобы задать свой вопрос звоните на наши контактные телефоны или воспользуйтесь формой обратной связи