Чи мають право контролюючі органи надавати третім особам інформацію стосовно СГ та ФО

Чи мають право контролюючі органи надавати третім особам інформацію стосовно СГ та ФО (у т. ч. як «публічна інформація»)?

Згідно з абзацом другим ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини першої ст. 16 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі – Закон № 2657) податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (далі – ПКУ).

Статтею 20 Закону № 2657 визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно з п.п. 20.1.23 п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи мають право надавати відповідно до закону інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Державного реєстру страхувальників органам державної влади, Пенсійному фонду України та органам фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов’язані:

• не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ);
• надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом (п.п. 21.1.7 п. 21.1 ст. 21 ПКУ).

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 ПКУ).

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом (частина друга ст. 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939)).

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (п. 1 частини третьої ст. 10 Закону № 2939).

Відповідно до ст. 21 Закону № 2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до вимог абзацу першого частини другої ст. 11 Закону № 2657 та ст. 14 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних», не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних (абзац третій частини другої ст. 11 Закону № 2657).