Лікар має право: за яких умов можна проводити втручання без згоди пацієнта

✓ Коли можна здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта?

Згода пацієнта (батьків, опікунів чи іншого законного представника) на медичне втручання є обов’язковою умовою будь-якого лікування. Завдання медиків — максимально детально розказати пацієнту про стан його здоров’я, можливі наслідки розвитку хвороби і запропонувати варіанти лікування. Рішення про подальше лікування ухвалює виключно пацієнт чи його законний представник. Виняток із цього правила — стани, які загрожують життю пацієнта. Тобто медики можуть і мають надавати медичну допомогу пацієнтам, не питаючи згоди, у невідкладних ситуаціях.

У законах немає чіткого переліку випадків чи станів, за яких лікар може оперувати, застосовувати складні методи діагностики чи здійснювати інші медичні втручання без згоди пацієнта чи його законних представників. Визначальними факторами в таких випадках є:

• реальна, а не можлива небезпека для життя людини. Наприклад, реальною небезпекою є кровотеча, асфіксія, гострий апендицит, перфорація порожнистих органів, странгуляційна кишкова непрохідність тощо. У таких випадках втручання треба здійснити негайно (максимум — упродовж кількох годин), а будь-яка затримка загрожує життю пацієнта або різко погіршує прогноз. Будь-яка планова операція не є гострою потребою, тому в такому випадку згода пацієнта є обов’язковою;
• небезпека, яка загрожує життю, не може бути ліквідована іншими засобами, крім відповідного втручання (хірургічного, переливання крові тощо);
• шкода, яка заподіюється під час втручання, є менш небезпечною для пацієнта, ніж шкода, спричинена патологічним процесом чи травмою, з приводу якої відбувалося втручання.

До обставин крайньої потреби завжди належать реанімаційні заходи при термінальних станах. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, який виконував втручання пацієнту у критичній для життя ситуації (ч. 4 ст. 130 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII). Крім того, навіть без згоди пацієнта необхідне лікування мають отримати:

• люди, які хворіють особливо небезпечними інфекційними хворобами. Навіть якщо людина відмовляється від госпіталізації, вона примусово має пройти стаціонарне лікування, а носії збудників таких хвороб та люди, які контактували з хворим, обов’язково мають перебувати під медичним наглядом і карантином у встановленому порядку (ч. 2 ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-XII);
• люди, які хворіють інфекційними хворобами, що передаються статевим шляхом. За їхнім бажанням таке лікування може проводитись анонімно, і в будь-якому випадку на всі дані поширюється медична таємниця (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. № 1645-III);
• людина, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і щодо якої у зв’язку з її небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи. За рішенням суду вона може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров’я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, — до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 р. № 62/95-ВР);
• за рішенням суду, незалежно від призначеного покарання, особи, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших людей (ч. 1 ст. 96 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-III).

✓ Коли можна проводити психіатричний огляд і лікування пацієнта без його згоди?

Випадки, коли лікарі можуть проводити психіатричний огляд і лікування пацієнта без його згоди, визначаються статтями 11–14 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 р. № 1489-III.

1. Психіатричний огляд — лише у випадках, коли лікар має достатньо підстав припустити, що людина страждає тяжким психічним розладом, внаслідок чого вона:

• вчиняє або виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
• неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану в разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Обов’язкова умова такого огляду без згоди пацієнта — письмова заява з відповідною аргументацією. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи. У невідкладних випадках лікар-психіатр може самостійно ухвалити рішення про огляд і провести його негайно.

Також примусовий психіатричний огляд лікар-психіатр може проводити за рішенням суду.

2. Амбулаторну психіатричну допомогу можуть надавати без усвідомленої письмової згоди особи або без письмової згоди її законного представника, якщо встановлено в неї тяжкий психічний розлад, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану в разі ненадання їй психіатричної допомоги. Також таку допомогу примусово можуть надавати за рішенням суду.

3. Примусова госпіталізація людини до закладу з надання психіатричної допомоги можлива лише у випадках, коли в людини є тяжкий психічний розлад (вона може бути небезпечною для себе або оточуючих, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби), а обстеження або лікування людини можливі лише в стаціонарних умовах.

✓ Де закріплено право на медичне втручання без згоди пацієнта?

Право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників регулюється такими законами і нормативно-правовими актами:

• Конституцією України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР (ч. 1 ст. 29);
• Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV (ч. 5 ст. 284);
• Кримінальним кодексом України від 05.04.2001 р. № 2341-III (статті 92, 96);
• Цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004 р. № 1618-IV (глави 10, 11);
• Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. № 2801-XII (ч. 2 ст. 43);
• Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-XII (ч. 2 ст. 28);
• Законом України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 р. № 2586-III (ст. 12);
• Законом України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 р. № 1489-III (статті 11, 12, 14);
• Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. № 1645-III (ч. 1 ст. 26);
• Законом України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 р. № 62/95-ВР (ст. 13, 16).

ПРИМІТКА РЕДАКЦІЇ. Таким чином, аби в майбутньому вберегти ваш заклад від судової тяганини зі своїми невдоволеними пацієнтами, які нібито піддалися незаконному примусовому лікуванню, радимо уважно ознайомитися з наведеними вище визначальними факторами, які дозволяють медичне втручання без згоди пацієнта, та випадками, коли лікування пацієнта є обов’язковим (навіть без згоди хворого).