Списання заборгованості в ЗЕД: строки позовної давності
Строки позовної давності за заборгованістю є важливою інформацією для підприємства не тільки з огляду на можливість захисту власних прав у взаємовідносинах із контрагентом, а і для правильного та своєчасного формування доходів та витрат (зокрема, тих, що виникають у зв’язку із списанням заборгованості), що, в свою чергу, впливає на своєчасність та повноту сплату податку на прибуток підприємств.
У випадку, коли сторонами договору є резиденти України, та до них імперативно застосовується єдине право (тобто, право України), визначити строк позовної давності за зобов’язаннями не так складно.
Натомість, коли сторонами договору є резиденти різних країн, визначення права, яке буде застосовуватись до ЗЕД-договору, а отже – і визначення строку позовної давності за таким ЗЕД-договором має свої особливості; їх ми і розглянемо у даній статті.
Перш за все, зауважимо, що в Україні існує низка нормативно-правових актів, якими врегульовано питання строків позовної давності, серед них – і Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (далі – Конвенція ООН), яка є частиною національного законодавства України на підставі ст.9 Конституції України.
Перелік країн, які також є учасниками Конвенції ООН, наведено в листі Міністерства закордонних справ України №72/19-612/1-3811 від 17.12.2007р.
Варіант 1.
Для початку, визначимо строк позовної давності, у разі, якщо контрагент ЗЕД-договору зареєстрований у країні, яка не є учасником Конвенції ООН, або сторони у ЗЕД-договорі домовились про незастосування Конвенції ООН.
Згідно із ст.35 Закону України «Про міжнародне приватне право» №2709-IV від 23.06.2005р. (далі – Закон №2709), позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов’язків учасників відповідних відносин.
Тобто, сторони можуть узгодити право, яке підлягатиме застосуванню до укладеного ними ЗЕД-договору.
Якщо, наприклад, сторони в контракті прописали, що для визначення прав та обов’язків керуються правом України, то при обчисленні строків позовної давності вони будуть користуватися нормами Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003р. (нагадаємо, що у зв’язку із карантином та воєнним станом строки позовної давності, визначені Цивільним кодексом України, призупинено до завершення воєнного стану).
Якщо ж сторони вказали, що будуть керуватися нормами права країни іноземного контрагента, тоді строки позовної давності будуть визначатися за правилами, установленими в цій країні.
Якщо в ЗЕД-договорі немає жодних посилань на право конкретної країни, тоді слід керуватись нормами ч.1 ст.44 та ст.32 Закону №2709, а саме: позовна давність буде визначатись за законодавством тієї держави, яка є продавцем за договором купівлі-продажу.
Варіант 2.
Частіше на практиці зустрічається варіант, коли контрагент ЗЕД-договору зареєстрований у країні, яка є учасником Конвенції ООН, та сторони в ЗЕД-договорі не вказали про відмову від застосування Конвенції ООН. Що ж із строком давності в такому разі?
Якщо сторони ЗЕД-договору є суб’єктами держав – учасниць Конвенції ООН, на укладений ЗЕД-контракт може поширюватись дія Конвенції ООН.
Виключення: Дія Конвенції ООН не поширюється на договори, предметом яких є:
- надання послуг/виконання робіт (ст.6 Конвенції ООН), а також
- купівля-продаж деяких товарів (див. перелік у ст.4 Конвенції ООН).
Відповідно до ст.8 Конвенції ООН, строк позовної давності встановлюється у чотири роки. У загальному випадку перебіг строку позовної давності починається від дня, коли сталося порушення умов договору (ч.1 ст.9, ч.1 ст.10 Конвенції ООН).
Зауважимо, що Конвенція ООН передбачає можливість подовження строку позовної давності (ст.21 Конвенції ООН), але не автоматично (наприклад, на підставі того факту, що в Україні введено воєнний стан), а лише у разі доведення дії форс-мажорних обставин за конкретним ЗЕД-договором.
Разом з цим, ст.23 Конвенції ООН визначає наступне: строк позовної давності у будь-якому випадку минає не пізніше ніж через десять років від дня, коли цей строк розпочався.
На цей факт звертає увагу і ДПС у роз’ясненнях №2024/ІПК/99-00-21-01-02-06 від 24.07.2023р., №2362/6/99-99-14-03-03-15/ІПК від 29.05.2018р., №3517/6/99-99-15-02-02-15/ІПК від 13.08.2018р.
Згідно п.5.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р., оскільки Конвенція ООН не передбачає іншого, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.
Виключення: Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (п.3 ст.3 Конвенції ООН).
Тобто, за умови, що:
- контрагент – нерезидент є суб’єктом держави – учасниці Конвенції ООН, та
- сторони ЗЕД-договору в ясній формі не виключили застосування Конвенції ООН,
то такий ЗЕД-договір обов’язково підпадає під дію Конвенції ООН.
Конвенція ООН містить два варіанти строку давності:
- загальний термін позовної давності – 4 роки (ст.8 Конвенції ООН),
- максимально можливий термін позовної давності -10 років (ст.23 Конвенції ООН).
Щодо застосування терміну позовної давності до заборгованості, яка виникла за ЗЕД-договором купівлі-продажу товарів, з метою визнання такої заборгованості безнадійною, ДПС зазначала таке:
«Платник податку на прибуток може застосовувати до заборгованості, що виникла за ЗЕД – договором купівлі-продажу товарів, термін позовної давності 4 роки за умови, що сторони договору належать до країн-учасниць Конвенції ООН та умови договору передбачають застосування норм Конвенції ООН» (ІПК №2362/6/99-99-14-03-03-15/ІПК від 29.05.2018р.).
В той же час, для коректного визначення права, яке буде застосовуватись до ЗЕД-договору, а отже – і визначення строку позовної давності за таким ЗЕД-договором, кожний конкретний випадок взаємовідносин у ЗЕД-діяльності необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції.