Статті

П

Придбання вживаних речей за бюджетні кошти: чи є обмеження?

(коментар до листа МФУ від 29.08.2019 р. № 24010-02-2/21718)

08 листопада, 2019
Тема:

Статтю взято з газети "Бухгалтерія: бюджет" №42/2019

Людмила Линник, юрист газети «Бухгалтерія: бюджет»

Використання бюджетних коштів має бути раціональним і економним. З цієї точки зору придбання вживаних речей бюджетною установою є доцільним. Проте вживані речі, як правило, швидше стають непридатними з огляду на те, що частина їх строку служби вже минула. Тож їх придбання є менш привабливим порівняно з новими товарами. Крім того, виникає побоювання, що оцінка вартості вживаних речей може мати корупційну складову. Адже ціну на вживаний товар, як правило, встановлює продавець, виходячи з особливостей його стану в поточний момент. Тобто зрівнювати вартість вживаних речей між собою більш проблематично, оскільки кожна з них матиме свій ступінь зношеності.

Отже маємо аргументи і «за», і «проти» такого придбання. А чи містить якісь перестороги з цього приводу бюджетне та закупівельне законодавство? Відповідь на це запитання дає листщо коментується. Далі — детальніше.

Бюджетне законодавство Відносини, що виникають у процесі складання, виконання бюджетів, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються БКУ1.

Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI.

Тож і відповідь на питання щодо можливості придбання вживаних речей за бюджетні кошти Мінфін будував, керуючись його нормами.

Забігаючи наперед, зазначимо, що прямої відповіді міністерство не надало. Але з аналізу норм, наведених у листі, що коментується, можемо зробити висновок, що бюджетне законодавство не містить заборони на придбання речей, які були у використанні. Пояснимо.

Бюджетна система України ґрунтується на принципах, визначених ст. 7 БКУ. Серед них, зокрема, принцип ефективності та результативності, що полягає в прагненні досягти цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів, та принцип цільового використання бюджетних коштів, що вимагає використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Останній також знаходить своє відображення в нормах ч. 1 ст. 48 БКУ, відповідно до якої розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

І державний, і місцевий бюджети формуються із застосуванням програмно-цільового методу, що передбачає управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу. З цією метою всі видатки бюджету здійснюються за конкретними напрямами, передбаченими бюджетними програмами.

Виконавці бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечують цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень (абз. 2 ч. 4 ст. 20 БКУ).

Напрями видатків для держбюджету визначені в ст. 87 БКУ, а для місцевих бюджетів — ст. 89–91 БКУ. Тож що маємо в результаті?

БКУ визначає загальні засади формування і виконання бюджетів, а також цілі і галузі фінансування за рахунок бюджетних коштів. Головним у розумінні БКУ, на нашу думку, є сукупність таких факторів:

  • бюджетні кошти використовуються розпорядниками конкретних бюджетів за напрямами, фінансування яких передбачено БКУ саме для цих бюджетів;
  • бюджетні кошти використовуються на видатки, передбачені відповідною бюджетною програмою;
  • бюджетні кошти використовуються в межах наявних для цих цілей асигнувань.

Переліку товарів, на які в тій чи іншій сфері можуть використовуватись бюджетні кошти, БКУ не містить, як і нормативні документи щодо здійснення видатків з бюджету.

Наприклад, видатки та кредитування за головними розпорядниками коштів місцевого бюджету повинні бути деталізовані за програмною класифікацією видатків та кредитування місцевого бюджету (код ТПКВКМБ2), за групами функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету та окремими категоріями економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) і класифікації кредитування бюджету (ч. 4 ст. 76 БКУ).

Типова програмна класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів, затверджена наказом МФУ від 20.09.2018 р. № 793.

Так, до видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів, належать, з-поміж іншого, видатки на органи місцевого самоврядування (п. 2 ч. 1 ст. 91 БКУ). Фінансуються такі видатки за кодом ТПКВКМБ 0150 «Організаційне, інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення діяльності обласної ради, районної ради, районної у місті ради (у разі її створення), міської, селищної, сільської рад». Із зазначеного зрозуміло, що за кошти, заплановані за цим кодом, відповідна рада має повністю забезпечити свою діяльність, у тому числі придбати необхідні для її функціонування речі. Розшифровку витрат за кодами економічної класифікації видатків підказує Інструкція № 3333І цей документ також не визначає, якими мають бути придбані речі: тільки новими чи таким, що були в ужитку.

Інструкція щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджена наказом МФУ від 12.03.2012 р. № 333.

Таким чином, приходимо до висновку: бюджетне законодавство не містить заборони на придбання вживаних речей за бюджетні кошти. Що не спростовується і в листі, який коментується.

А чи містить якісь перестороги закупівельне законодавство? Розглянемо далі.

Закупівельне законодавство Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади регулюються Законом № 9224, а допорогові закупівлі — поки що Інструкцією № 105. Визначення предмета закупівлі відбувається на підставі Порядку № 4546 за кодом Єдиного закупівельного словника7.

Національний класифікатор України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затверджений наказом Мінекономрозвитку від 23.12.2015 р. № 1749.
Порядок визначення предмета закупівлі, затверджений наказом Мінекономрозвитку від 17.03.2016 р. № 454.
Інструкція про порядок використання електронної системи закупівель, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі», затверджена наказом ДП «Прозорро» від 19.03.2019 р. № 10.
Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 р. № 922-VIII.

І жоден з цих документів не містить заборони щодо закупівлі вживаних речей замовниками — розпорядниками бюджетних коштів.

Як за нормами ст. 28 Закону № 922, так і за нормами Інструкції № 10, єдиним критерієм оцінки пропозицій товарів, щодо яких існує постійно діючий ринок, є ціна. Тобто система електронних закупівель вважає найбільш вигідною пропозицією ту, яка має найнижчу ціну. Критерій нова/ненова річ законодавством не передбачено. Та навіть більше, наприклад, для таких, які були у використанні, транспортних засобів, вантажних транспортних засобів, шин та тракторів у Єдиному закупівельному словнику передбачено конкретні коди предмета закупівлі. Це також підтверджує, що закупівельне законодавство допускає наявність на ринку конкурентоспроможних і придатних до використання вживаних речей. Звичайно, можна було б вважати, що тільки ці чотири коди (16720000-8, 34115300-9, 34137000-6, 34913100-1) передбачають предмет закупівлі вживаних речей і тільки ці предмети можна купити в такому стані. Але такі побоювання може розвіяти лист Мінекономрозвитку від 01.04.2016 р. № 3302-06/9786-07, де зазначено: питання визначення потреби та доцільності нового або обладнання, яке було у використанні, належить до компетенції замовника.

Отже, з урахуванням усіх вимог законодавства замовник — розпорядник бюджетних коштів може придбавати товари, які були у використанні (за умови, звичайно, що вони відповідають іншим необхідним для їх функціонального і практичного застосування вимогам).

ПОРАДА. Аби уникнути непорозумінь з проведенням процедур закупівель та укладання договору, який не повинен відрізнятись від заявленого в оголошенні та тендерній документації, факт готовності придбати вживану річ слід відображати в документах щодо закупівель.

Бухоблік Бухоблік операцій з придбання вживаних речей нічим не відрізняється від операцій з придбання нових. Так само формується первісна вартість об’єкта: сума, сплачена постачальнику + суми витрат, пов’язаних з придбанням + суми витрат, понесених для введення в експлуатацію. Адже Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби» та 123 «Запаси», затверджені наказом МФУ від 12.10.2010 р. № 1202, не розмежовують матцінності на нові і вживані. Але факт того, що річ вживана, рекомендуємо враховувати при визначенні строку корисного використання. Очікування установи від довговічності використання вживаної речі мають бути певно що меншими, ніж від використання аналогічної нової.

Щоб пригадати, як обрати рахунок для обліку, за яким КЕКВ запланувати видатки, радимо переглянути матеріал «Бухгалтерський каталог закупівель: КЕКВ + субрахунок для обліку» // «Бухгалтерія: бюджет», № 45/2018, c. 11. А освіжити в пам’яті проводки з придбання основних засобів та запасів можна завдяки матеріалу «Від придбання до списання: розбираємо схему обліку майна установи» // «Бухгалтерія: бюджет», № 42/2017, c. 15.

Календар бухгал­тера

На цьому тижні
подій немає

Вверх
Закрыть
Замовити зворотній дзвінок
Буде виконано оформлення передплати на обране видання
Телефон
Оформити
Повернутися
Закрыть
Вибачте, на обраний вами період передплата не здійснюється. Для того щоб задати своє питання телефонуйте на наші контактні телефони або скористайтеся формою зворотного зв'язку