Виникло право на індексацію: чи потрібен наказ керівника для її проведення?

Версія для друку

26 липня, 2019

Тема: Індексація

Cтаттю взято з газети  "Бухгалтерія: бюджет"№28

Віта Макаренко, експерт газети «Бухгалтерія: бюджет»

Індексація-2019 В липні 2019 року право на індексацію (від «базового» — січня 2019 року) виникло у:

• працівників, оплата праці яких визначається за Єдиною тарифною сіткою згідно з постановою № 12981;
• держслужбовців, працівників держорганів, що виконують функції з обслуговування, умови оплати праці яких визначені постановою № 152;
• голів місцевих держадміністрацій та їх заступників, умови оплати праці яких визначені постановою КМУ від 20.04.2016 р. № 304;
• робітників, зайнятих обслуговуванням органів держвлади та ОМС, умови оплати праці яких визначені в додатках 1–3 до наказу Мінпраці від 02.10.1996 р. № 77.

Зважаючи на те, що протягом 2019 року в таких працівників право на індексацію виникло вперше, на місцях назріло питання, озвучене читачем: чи потрібно керівнику установи видати наказ на проведення індексації? Чи, можливо, бухгалтер повинен «за замовчуванням» нарахувати та виплатити працівникам суми індексації зарплати? Цікаве питання. Давайте розбиратися разом.

Індексація обов’язкова! Підставою для індексації зарплати є «сигнал» по те, що індекс споживчих цін (ІСЦ), розрахований наростаючим підсумком з місяця, наступного за «базовим», перевищив поріг індексації (103 %). Це передбачено ст. 4 Закону про індексацію3 та абз. 2 п. 11 Порядку № 10784.

При цьому ані Законом про індексацію, ані Порядком № 1078 не встановлена вимога щодо необхідності видачі керівником установи наказу для виплати сум індексації працівникам. А от обов’язок роботодавця проводити індексацію зарплати передбачений ст. 95 КЗпП5. Детально це питання ми розглянули в газеті «Бухгалтерія: бюджет», № 48/2018, с. 30. Зараз лише стисло нагадаємо головні моменти.

Індексація зарплати належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці (ст. 95 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону про оплату праці6). Це значить, що така виплата не залежить від доброї волі керівника установи, а є гарантованою. Тому непроведення індексації вважається недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці. За таке порушення роботодавцю загрожує штраф у розмірі 10 мінзарплат (див. лист Держпраці від 24.01.2018 р. № 503/4/4.3-дп-18 // «Зарплата та кадрова справа», № 8/2018, с. 6).

ДО ВІДОМА. Інколи не хочуть заморочуватися з нарахуванням індексації, адже все одно вона «сидить» всередині МЗП та в більшості працівників її «з’їдає» доплата до МЗП. Так, працівникам, у яких зарплата менша за мінзарплату, під час розрахунку доплати до мінзарплати враховується, в тому числі, й індексація (див. листи Мінсоцполітики від 07.02.2018 р. № 5/0/66-18, від 10.01.2018 р. № 27/0/101-18, від 18.01.2017 р. № 119/0/101-17/282, і лист Держпраці від 29.12.2017 р. № 12290/4/4.3-дп-17 // «Бухгалтерія: бюджет», № 4/2018, с. 5). Тож що нараховуй індексацію, що не нараховуй, в результаті більше мінімалки працівник не отримає. Та це категорично неправильно. Законодавство зобов’язує нараховувати індексацію незалежно від суми доходу, тож ігнорувати зобов’язання щодо нарахування індексації не варто.

Отже, формально виходить: оскільки індексація зарплати є обов’язковою виплатою, то окремий наказ про її нарахування працівникам видавати не потрібно. Все так, аби не одне але…

В межах фінресурсів З іншого боку, маємо таку вимогу.

ЦИТАТА. «Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на відповідний рік».

(ч. 6 ст. 5 Закону про індексацію, ч. 4 п. 6 Порядку № 1078)

Одразу зазначимо, що при першому прочитанні ця норма може збити з пантелику. Дехто її розуміє так: якщо з будь-якої причини не запланували індексацію або фактичні суми індексації перевищують заплановані, то можна не індексувати зарплату. Але це не так. Дійсно, фахівці Мінсоцполітики погоджуються з тим, що проведення індексації залежить від наявних коштів, передбачених фондом оплати праці на виплату індексації (див. газету «Праця і зарплата», № 25/2019, с. 13). Та це не значить, що якщо кошти на індексацію не закладали, то можна не виплачувати індексацію.

По-перше, плануючи витрати на оплату праці, необхідно закладати всі витрати на оплату праці, у тому числі й суми індексації. Хтось заперечить: мовляв, як можна точно визначити суму можливої індексації — наприклад, у 2018 році право на індексацію для «базового» січня виникло вперше в листопаді 2018 року, а у 2019 році — у липні? Погодимося, що спрогнозувати її розмір важко, але завжди можна підкоригувати кошторис, крім того, може бути економія фонду оплати праці.

По-друге, якщо працівники вашої установи не «сидять» на голих окладах, ба більше, отримують премії та необов’язкові надбавки (наприклад, за складність та напруженість в роботі), не можна говорити, що грошей для виплати індексації немає. Спочатку слід нарахувати таку обов’язкову виплату, як індексація, а потім уже й про премію думати.

По-третє, жодним галузевим документом, який визначає умови оплати праці, керівнику не надано право самостійно встановлювати суми індексації. Втім, наприклад, приміткою до додатка 1 до постанови № 1298 та абз. 3 п. 1 наказу Мінпраці від 02.10.1996 р. № 77 визначено, що зарплата працівників індексується відповідно до Закону про індексацію.

Отже, ми знову повернулися до того, що зазначали вище: за правилами Закону про індексацію та Порядку № 1078 індексацію обов’язково нараховують при перевищенні ІСЦ порогу індексації. Але при цьому слід враховувати вимогу ч. 6 ст. 5 Закону про індексацію, ч. 4 п. 6 Порядку № 1078 щодо індексації зарплати в межах фінансових можливостей.

У свою чергу, оцінити фінансові можливості установи може тільки її керівник та, відповідно, надати вказівки бухслужбі. Отже, на наш погляд, в місяці виникнення права працівників на індексацію керівнику установи доцільно видати наказ (розпорядження), яким визначити, що індексація зарплати працівників проводиться:

• в повному розмірі, якщо фінансові можливості фонду оплати праці задовільні (наприклад, є економія фонду оплати праці, працівникам виплачуються премії та необов’язкові виплати). Якщо керівник установи може оцінити фінансові можливості до кінця року, то можна видати один наказ, який буде діяти до кінця бюджетного року. Такий наказ буде сигналом бухгалтерський службі для обов’язкового нарахування індексації в повному розмірі;
• або частково (або зовсім не проводиться), якщо коштів в установі дійсно вистачає з горем пополам тільки на виплату посадових окладів. В такому наказі слід зазначити, що виплата індексації (частково або повністю) не проводиться через відсутність коштів у фонді оплати праці. Проте, тут інспектору праці потрібно буде довести, що коштів дійсно не було (наприклад, навіть була заборгованість з виплати зарплати) і керівник зробив усе можливе, аби віднайти кошти на індексацію: звернувся до вищої установи з проханням збільшити асигнування на виплату індексації та отримав відмову тощо.

Підсумуємо: оскільки індексація є обов’язковою виплатою, яка залежить від наявних коштів, передбачених у фонді оплати праці, вважаємо, наказ на виплату індексації доцільно видати.

Зазначимо, що відповідальність за невидання такого наказу не передбачена. Тож, можна обійтись і без нього. Але відсутність наказу свідчить про те, що індексація повинна нараховуватися в повному розмірі.