«ПРОФЕСІЙНИЙ БУХГАЛТЕР»:
Як не запізнитися до суду за зарплатнею: від безстроковості до трьох місяців

Версія для друку

01 червня, 2023

Тема: Оплата праці

Суть спору

Позивачка звернулася до адміністративного суду з позовом до колишнього роботодавця (військової частини) з такими вимогами:

• визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 101 Закону № 2011 1 за період з 2013 року по 2022 рік;
• зобов’язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 101 Закону № 2011, з огляду на повний місячний розмір грошового забезпечення, право на отримання якого позивачка мала відповідно до чинного законодавства на день звільнення з військової служби.

Ухвалою суду першої інстанції від 31.10.2022 позовну заяву було залишено без руху, а 09.11.2022 ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду і повернено позовну заяву позивачу. Повертаючи позовну заяву на підставі ч. 2 ст. 123 КАСУ 2, суд першої інстанції виходив з того, що з вимогами про ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка є складовою грошового забезпечення до звільнення з військової служби, позивач звернувся з пропуском місячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАСУ, а обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди для своєчасного звернення до суду, суд не встановив.

Суд апеляційної інстанції залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, а отже, погодився з тим, що позовна заява підлягає поверненню у зв’язку із пропуском місячного строку звернення до суду. Водночас апеляційний суд звернув увагу, що на момент подання позовної заяви відбулася зміна законодавства в частині строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема щодо питань стягнення зарплати.

ВАЖЛИВО! Починаючи з 19.07.2022 у КЗпП відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати в разі порушення законодавства про оплату праці без обмеження будь-яким строком. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк, передбачений приписами ч. 5 ст. 122 КАСУ, яка є спеціальною нормою.

Звісно, позивач звернувся до ВС з касаційною скаргою, і, як виявилося, не дарма. Постановою КАС ВС 3від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 касаційну скаргу позивача було задоволено, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Законодавчі приписи

Почнемо з норм трудового законодавства. Передусім нас цікавить ст. 233 КЗпП, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Причому нас цікавитиме і чинна редакція ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП, і попередня, яка діяла до 19.07.2022.

Для зручності наведемо обидві редакції норми КЗпП у таблиці.

Порівняльна характеристика двох редакцій ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП

Отже, ключовою зміною із 19.07.2022 стало обмеження строку, впродовж якого працівник може звернутися до суду за захистом своїх прав в разі стягнення заборгованості з оплати праці. Якщо раніше звернення до суду не було обмежене строком, то тепер цей строк для працівників доволі скромний — три місяці. Водночас норма щодо можливості поновлення строку, пропущеного із поважних причин, у КЗпП залишилася, щоправда, вона також зазнала змін. Так, відповідно до ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116 КЗпП), минуло не більше одного року.

НАГАДАЄМО. Законом № 2352 4, що набув чинності із 19.07.2022, були внесені зміни, зокрема, до КЗпП та до Закону № 2136 5.

Отже, за відсутності підстав для поновлення пропущеного тримісячного строку суд має відмовити працівникові у задоволенні позовних вимог.

Але в аналізованій справі був ще один цікавий нюанс. Оскільки працівник був звільнений із військової служби, справа розглядалася за нормами адміністративного судочинства. Нагадаємо, що публічна служба — діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАСУ).

Своєю чергою, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАСУ позов може бути поданий в межах строку звернення до адмінсуду, встановленого КАСУ або іншими законами.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАСУ). Для звернення до адмінсуду суб’єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення визначених законом вимог. КАСУ та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень (ч. 3 ст. 122 КАСУ).

Водночас ч. 3 ст. 122 КАСУ передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи КАСУ та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адмінсуду.

І ось ч. 5 ст. 122 КАСУ встановлює місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (вище ми з’ясували, що військова служба є публічною згідно з КАСУ).

Отже, виходить, що норми КАСУ в такому разі є спеціальними для військовослужбовців і підлягають пріоритетному застосуванню перед нормами КЗпП. Однак Верховний Суд розсудив інакше (детальніше про це далі).

Але на цьому законодавчі «пригоди» не закінчуються .

Відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабміном з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Нагадаємо, що наразі карантин триває до 30.06.2023 (згідно з постановою № 383 6), а на момент розгляду судової справи карантин також тривав до 30.04.2023 (згідно з постановою № 1423 7). Отже, поки карантин триває, тримісячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП для звернення за стягненням зарплати, «заморожений», і його відлік почнеться з дня, наступного за днем закінчення / скасування карантину.

Позиція Верховного Суду

В аналізованій постанові КАС ВС від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 Верховний Суд дійшов, зокрема, таких висновків:

• відносини публічної служби між сторонами припинилися 09.06.2022, позовна заява з вимогами про не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку була подана 20.10.2022, за висновком судів першої та апеляційної інстанцій позивачка пропустила місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАСУ;
• суд виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку є спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці;
• приписами ч. 3 та 5 ст. 122 КАСУ передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
• водночас ч. 1 ст. 122 КАСУ передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адмінсуду, встановленого КАСУ, або іншими законами;
• вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися під час розгляду цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення ст. 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов’язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАСУ;

ДО ВІДОМА. Як справедливо зазначив КАС ВС у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, положення ст. 122 КАСУ не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм зарплати в разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

• відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком;
• до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати; після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема і про стягнення належної працівнику зарплати, обмежено трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (до речі, аналогічний висновок зробив КАС ВС у рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22);
• відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабміном з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину; отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП, на строк дії такого карантину;
• висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 122 КАСУ та пропуску позивачем строку звернення до адмінсуду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній до 19.07.2022, не обмежене будь-яким строком. З огляду на те, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, встановлений Кабміном, строк, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19.07.2022, не підлягає застосуванню, оскільки такий строк продовжено на строк дії карантину, що діє станом на теперішній час.

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Резюме

Особливих коментарів позиція Верховного Суду не потребує. Ключові моменти, на яких слід акцентувати увагу, такі:

• починаючи із 19.07.2022 за загальним правилом строк для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору становить три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (це стосується і спору про виплату зарплати також); тримісячний строк встановлено також для спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові в разі звільнення; а от у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП). Отже, для зарплатних спорів, зокрема спорів, пов’язаних із остаточним розрахунком під час звільнення, строк звернення до суду починаючи з 19.07.2022 становить три місяці;
• доки триває карантин (наразі крайня кінцева дата — 30.06.2023), строки, передбачені ст. 233 КЗпП, зупинені, тобто продовжуються на строк дії такого карантину.

Тож у разі судового спору із працівниками враховуйте ці моменти.

Катерина Литвиненко, юристка