«ПРОФЕСІЙНИЙ БУХГАЛТЕР»:
Звільнення в разі смерті роботодавця-фізособи: корисна новація трудового законодавства

Версія для друку

08 грудня, 2022

Тема: Звільнення Інші питання трудових відносин та оплати праці

Екскурс у питання Мабуть, ні для кого не секрет, що КЗпП 1971 року народження давно не встигає за сучасними реаліями життя, а отже, потребує кардинального реформування. Звісно, події останніх років (карантин у 2020 та війна у 2022) не могли оминути й трудове законодавство, яке зазнало певних змін. При цьому серед останніх змін є як тимчасові, які діятимуть лише в період воєнного стану (зокрема, Закон № 2136 1), так і постійні зміни , яких вже багато років не вистачало у трудовому кодексі. Ми розглянемо одну зі змін до КЗпП, яка вже давно «просилася» у кадрово-трудове життя.

Один із ключових законів воєнного часу — Закон № 2352 — серед іншого запровадив додаткові підстави для припинення трудового договору, доповнивши ч. 1 ст. 36 КЗпП новими пунктами:

81) смерть роботодавця — фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізособи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою;
82) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;
83) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

У межах цього матеріалу ми розглянемо одну із нових підстав припинення трудового договору, передбачену п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП, — смерть роботодавця-фізособи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізособи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою. Відсутність відповідної норми у КЗпП  створювала складнощі працівникам, які працювали у ФОП, в разі смерті їхніх роботодавців. Як правильно зауважило Мінекономіки у своєму коментарі 2до Закону № 2352, доповнення ст. 36 КЗпП п. 81 та 82 усувають правову колізію щодо визначення юридичних підстав для припинення дії трудового договору у зв’язку зі смертю, визнанням безвісно відсутнім або оголошенням померлим працівника або роботодавця-фізособи, зокрема ФОП, адже смерть роботодавця-фізособи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізособи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою робить неможливим вчинення подальших юридичних дій такою особою стосовно найманого працівника.

Оновлена ст. 36 КЗпП передбачає, що для припинення трудового договору відповідно до п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП працівник має подати в електронній або паперовій формі до будь-якого районного, міськрайонного, міського центру зайнятості, філії регіонального центру зайнятості заяву про припинення трудового договору, в якій слід викласти відповідну інформацію, та копії документів, що підтверджують обставини, зазначені у п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за наявності). Порядок припинення трудового договору відповідно до п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП визначається Кабміном.

Порядок припинення трудового договору На виконання ст. 36 КЗпП Кабмін затвердив порядок припинення трудового договору в разі смерті роботодавця-фізособи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізособи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою (Порядок № 1172). Зазначений порядок передбачає нескладний алгоритм дій.

► Крок 1. Працівник подає до будь-якого центру зайнятості в електронній або паперовій формі такі документи:

• заяву про припинення трудового договору з викладенням відповідної інформації про смерть роботодавця-фізособи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізособи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою;
• копії документів, що підтверджують смерть роботодавця або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізособи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою (за наявності). Такими документами є, зокрема, копія свідоцтва про смерть, копія рішення суду тощо;
• копії документа, що посвідчує особу, РНОКПП або серії та номера паспорта громадянина України (для фізосіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття РНОКПП та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відповідну відмітку в паспорті громадянина України);
• інформацію про роботодавця: прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) роботодавця-фізособи, РНОКПП або індивідуальний податковий номер ФОП (за наявності такого у роботодавця);
• копію примірника трудового договору або наказу (розпорядження) про прийняття на роботу, а в разі їх відсутності — відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб ДРЗДСС 3;
• копію трудової книжки (за наявності).

Зі свого боку, звертаємо увагу, що надання працівником підтвердних документів про смерть роботодавця або визнання його безвісно відсутнім чи про оголошення його померлим не є обов’язковим, водночас працівник має володіти інформацією про факт смерті роботодавця або наявність відповідного судового рішення та повідомити її центру зайнятості у заяві про припинення трудового договору (форму заяви Порядком № 1172 не затверджено, а отже, вона є довільною). Водночас, яка конкретно інформація про смерть роботодавця вважатиметься достатньою, Порядок № 1172 не розкриває.

ДО ВІДОМА. Відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб ДРЗДСС можна отримати на Порталі електронних послуг ПФУ (portal.pfu.gov.ua) в розділі «Головна» → «Всі послуги» → «Відомості про трудову діяльність» (для цього слід оформити КЕП 4, або обрати на вебпорталі ПФУ авторизацію засобами Інтегрованої системи електронної ідентифікації (id.gov.ua)).

► Крок 2. У день подання від працівника відповідної заяви центр зайнятості повідомляє про припинення трудового договору ПФУ та ДПС України і надсилає відповідну інформацію в електронній формі, яка має містити відомості про:

• працівника: ПІБ 5 працівника, дату його народження та РНОКПП або серію та номер паспорта громадянина України (для фізосіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття РНОКПП та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відповідну відмітку в паспорті громадянина України), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності);
• роботодавця: прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), РНОКПП або індивідуальний податковий номер (для ФОП) (за наявності такого у роботодавця);
• дату припинення трудового договору (датою припинення трудового договору вважається день подання заяви працівником).

ДО ВІДОМА. Тип та структура електронних даних, що передаються та приймаються, процедури взаємодії інформаційних систем та зміни до них, форма журналів обліку запитів та відповідей визначаються Державним центром зайнятості та ПФУ шляхом прийняття спільних рішень, які оформлюються окремими протоколами, підготовленими відповідно до Порядку № 1172.

► Крок 3. Протягом 3 р. дн. із дня надходження інформації про припинення трудового договору ПФУ вносить відповідну інформацію до реєстру застрахованих осіб ДРЗДСС.

► Крок 4. На вимогу працівника центр зайнятості на підставі відомостей з реєстру застрахованих осіб ДРЗДСС вносить запис про припинення трудового договору до трудової книжки, яку надав працівник, із зазначенням причини звільнення відповідно до п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП, але не раніше ніж через 3 р. дн. з дня подання заяви.

Отже, трудовий договір на підставі п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП фактично припиняє центр зайнятості у тісній взаємодії з ПФУ, але ініціювати питання має працівник.

Підстави для припинення трудового договору Оскільки п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП містить кілька юридичних фактів, на підставі яких припиняється трудовий договір із роботодавцем-фізособою, стисло нагадаємо законодавчі приписи, які регулюють відповідні питання. Отже, трудовий договір припиняється в разі:

• смерті фізособи;
• набрання законної сили рішенням суду про визнання фізособи безвісно відсутньою;
• набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізособи померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 2398 6державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

• документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров’я або судово-медичною установою;
• рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

ДО ВІДОМА. У разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться будь-яким органом ДРАЦС 7за зверненням заявника (п. 14 гл. 1 розд. II Правил № 52/5 8).

Своєю чергою, документом встановленої форми про смерть, який є підставою для державної реєстрації смерті відповідно до п. 1 гл. 5 розд. III Правил № 52/5, зокрема, є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о);
б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) (фельдшерську довідку про смерть має право заповнювати тільки фельдшер фельдшерсько-акушерського пункту. У сільських населених пунктах, де в закладах охорони здоров’я працює тільки один лікар, у разі його відсутності (хвороба, відпустка тощо), як виняток, також видається фельдшерська довідка про смерть фельдшером, який замінює лікаря. Водночас фельдшерам забороняється видавати лікарське свідоцтво про смерть (п. 1.1. Інструкції № 545 9)).

Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров’я, де настала смерть, та інших осіб (ч. 6 ст. 17 Закону № 2398).

Якщо неможливо отримати документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров’я або судово-медичною установою, факт смерті доведеться встановлювати в судовому порядку. Так, відповідно до ст. 317 ЦПКУ 10:

• заяву про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, можуть подати члени сім’ї померлого, їхні представники або інші заінтересовані особи (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов’язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника;
• справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду;
• ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, підлягає негайному виконанню;
• копія судового рішення видається учасникам справи негайно після його ухвалення або невідкладно надсилається судом до органу держреєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для держреєстрації народження або смерті особи. У разі направлення судом рішення про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України до відділу держреєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення держреєстрація смерті проводиться в день надходження копії такого рішення без звернення будь-якої особи (п. 9 гл. 5 розд. III Правил № 52/5).

Відповідно до ст. 43 ЦКУ фізособа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані такі відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — перше січня наступного року. Порядок визнання фізособи безвісно відсутньою встановлюється ЦПКУ.

Так, відповідно до ст. 305 ЦПКУ заява про визнання фізособи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізособи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. У заяві про визнання фізособи безвісно відсутньою або оголошення її померлою слід зазначити: для якої мети заявникові необхідно визнати фізособу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізособі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 306 ЦПКУ).

ДО ВІДОМА. Суд до початку розгляду справи про визнання особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізособу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізособи, місцеперебування якої невідоме (ч. 1 ст. 307 ЦПКУ).

Якщо ж фізособа, яка була визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою або оголошення померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізособи безвісно відсутньою або оголошення померлою (ст. 45, 48 ЦКУ). Але колишнім працівникам, це, найімовірніше, вже буде нецікаво...

Відповідно до ст. 46 ЦКУ фізособа може бути оголошена судом померлою:

• якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років;
• якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців;
• за можливості вважати фізособу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізособа може бути оголошена судом померлою, якщо немає відомостей про місце її перебування протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 46 ЦКУ фізособа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій (з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити особу померлою і до спливу двох років, але не раніше спливу шести місяців).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Фізособа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це, а фізособа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч. 3 ст. 46 ЦКУ).

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізособи померлою суд надсилає рішення відповідному органу ДРАЦС для реєстрації смерті фізособи (ч. 2 ст. 308 ЦПКУ). Державна реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, також може проводитися за заявою осіб, що були заявниками при розгляді судом справи, чи спадкоємців померлого (абз. 1 п. 9 гл. 5 розд. III Правил № 52/5).

Від редакції Резюмуючи проаналізовані нововведення, зауважимо, що, з одного боку, прогалину трудового законодавства усунено, і це, безумовно, плюс, але, з іншого боку, процедура припинення трудового договору навряд чи буде швидкою, і це, безумовно, мінус . І якщо в разі звільнення за власним бажанням (ч. 1 ст. 38 КЗпП) працівник очікує (відпрацьовує) максимум два тижні (за певних обставин — і того менше), то в разі смерті роботодавця очікування юридичного оформлення звільнення може тягнутися значно довше.

Звичайно, найпростішим варіантом буде звільнення в разі смерті роботодавця, що не пов’язана з бойовими діями тощо, коли оформлення родичами свідоцтва про смерть та обізнаність працівників про факт смерті роботодавця буде вимірюватися днями або максимум тижнями. Натомість у разі судових процедур (визнання роботодавця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим) очкування може затягнутися. Звісно, час очікування документального припинення трудового договору не перешкоджатиме подальшому працевлаштуванню осиротілих працівників, однак формально трудові відносини зі зниклим роботодавцем «висітимуть». Водночас працівник має пам’ятати, що саме він має визначити, яке місце роботи вважати основним, зазначивши про це в заяві, поданій новому роботодавцю (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ). Оптимальним, на нашу думку, є зазначення цієї інформації в заяві про прийняття на роботу, хоча можна подати й окрему заяву. При цьому інформація про визначення основного місця роботи буде актуальною до її відкликання працівником.

Ми, зі свого боку, обіцяємо підготувати в майбутньому корисний матеріал щодо практичного застосування нової підстави для звільнення, передбаченої п. 81 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Катерина Литвиненко, юристка