«ПРОФЕСІЙНИЙ БУХГАЛТЕР»:
Немає договору — немає зобов’язань: як не припуститися фатальної помилки?

Версія для друку

24 серпня, 2022

Тема: Договірні відносини Судові спори

У чому, власне, суть?

Суть спору проста. Один суб’єкт господарювання (позивач) звернувся до другого суб’єкта господарювання суб’єкта (відповідач) з позовною вимогою про відшкодування збитків в сумі 12 млн грн, штрафу в сумі майже 3 млн грн, пені в сумі пів мільйона гривень. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на порушення відповідачем умов укладеного договору поставки в частині поставки товару в обумовлені сторонами строки. Також, обґрунтовуючи розмір збитків у вигляді додаткових витрат, позивач посилався на те, що внаслідок порушення відповідачем його зобов’язань за договором позивач був вимушений придбати аналогічну кількість товару у інших суб’єктів господарювання (альтернативних постачальників).

Спірним питанням стало те, чи був фактично укладений договір поставки між сторонами, за порушення якого позивач нарахував суми, заявлені до стягнення.

Договірний процес почався з того, що 11.08.2020 р. на електронну скриньку відповідача надійшов лист від спеціаліста відділу бізнес-адміністрування позивача, в якому містився проєкт договору поставки, датований 10.08.2020 р., який, до речі, не був підписаний уповноваженою особою позивача. Відповідач роздрукував отриманий проєкт договору та додаткові угоди до нього, підписав їх, скріпив печаткою, відсканував та направив на електронну адресу позивача, а також згодом направив поштою на адресу позивача підписані зі свого боку та скріплені печаткою два примірника проєкту договору.

Тут варто зауважити, що проєктом договору поставки передбачалося, що договір може бути укладений сторонами шляхом обміну між ними копіями факсимільного та/або електронного зв’язку (за допомогою факсу та/або електронної пошти). Причому факсимільні та/або електронні копії такого договору, що знаходяться у кожної зі сторін, мають бути повністю однаковими за змістом (автентичними), а також повинні мати копії печаток кожної зі сторін та підписи уповноважених осіб сторін. Договір, підписаний у такий спосіб, вважатиметься укладеним та дійсним з дати, вказаної на факсимільних / електронних копіях тільки у разі, якщо протягом наступних 15 р. дн. сторони проведуть обмін оригіналами договорів.

Суди встановили, що в 15-денний строк обмін оригіналами договору між сторонами не відбувся. Натомість позивач вважав, що електронний лист його співробітника, разом з яким на електронну адресу відповідача був направлений непідписаний проєкт договору, є пропозицією укласти договір. Своєю чергою, відповідач, який підписав проєкт договору та направив його в електронному та в паперовому вигляді позивачу, прийняв цю пропозицію, а отже, договір слід вважати укладеним.

Надалі у зв’язку із невиконанням відповідачем договірних зобов’язань позивач направляв відповідачу листи з проханням підтвердити готовність поставити товар та надати графік поставок, на які відповідач листом відповів, що він не відмовляється від виконання взятих на себе зобов’язань за договором, проте на цей час ще не зібрав достатньої кількості врожаю насіння соняшника, поставка якого є предметом договору.

Однак під час судового розгляду справи з’ясувалося, що з листом, яким відповідач начебто підтвердив свої договірні зобов’язання, не все так прозоро.

По-перше, цей лист був підписаний не керівником відповідача, а був надрукований та направлений на електронну адресу позивача бухгалтером відповідача за власною ініціативою без будь-якого погодження з керівництвом (керівник у цей час перебував за кордоном, що було підтверджено даними прикордонної служби).

По-друге, суд зазначив, що лист відповідача містить елементи суперечливої поведінки, оскільки надалі відповідач заперечив взяття на себе зобов’язань.

По-третє, суд зазначив, що наявність цього листа не спростовує порушення порядку укладення договору його сторонами (до того ж цей лист не є первинним документом та доказом належного укладення договору з боку позивача).

Отже, КГС ВС 1підтримав рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог (постанова від 19.01.2022 р. у справі № 922/1246/21).

Далі проаналізуємо висновки Верховного Суду (далі — ВС), а також розглянемо помилки позивача, які призвели до його поразки в цьому спорі.

Судові висновки

У розглянутій справі ВС серед іншого зазначив таке:

• незалежно від того, чи документ викладений на папері чи в електронній формі, він має бути підписаний;
• проєкт договору, надісланий відповідачу працівником позивача, не містив підписів уповноважених осіб і не містив печаток підприємства (позивач не надсилав підписаний ним оригінал договору відповідачу);
• нормами законодавства передбачено, що договори між юрособами мають вчинятися в письмовій формі, водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) — особами, уповноваженими на це установчими документами сторін;
• намір юрособи укласти договір може вважатися пропозицією лише в разі направлення іншій стороні підписаного проєкту договору. Без підписання паперового документа власноруч уповноваженою на це особою (а електронного документа — без накладення електронного підпису) намір юрособи не є пропозицією укласти договір (навіть якщо інша сторона договору таку пропозицію прийме);
• електронний лист спеціаліста відділу бізнес-адміністрування позивача, направлений на електронну скриньку відповідача, в якому містився непідписаний проєкт договору поставки, не можна вважати пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні ст. 641 ЦКУ;
• судами встановлено, що дії, направлені на виконання своїх зобов’язань за договором (завантаження / поставка / оплата товару тощо), сторонами не здійснювались;
• лист відповідача щодо підтвердження взятих не себе зобов’язань за договором містить елементи суперечливої поведінки, оскільки надалі відповідач заперечив взяття на себе зобов’язань. Окрім цього, наявність такого листа не може спростувати недотримання сторонами порядку укладення договору поставки, а також не свідчить про здійснення будь-яких дій, направлених на фактичне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань чи прийняття ним будь-якого виконання позивачем (заява відповідача, викладена в листі, була одиничною, інші докази того, що відповідач у будь-який спосіб підтверджував факт укладення спірного договору, відсутні);
• встановлені обставини справи унеможливлюють покладення на відповідача (постачальника) відповідальності за невиконання обов’язків за проєктом договору поставки;
• оскільки порядок укладення договору, визначений як нормами законодавства, так і умовами проєкту договору, який сторони погоджували, не дає змоги визнати договір поставки укладеним, підстави задовольняти позовні вимоги відсутні.

Вкотре про договірні ази

Розглянуте судове рішення вкотре свідчить, що не зайвим буде пригадати законодавчі приписи щодо укладення договорів. Розіб’ємо їх на кілька підрозділів.

Форма договору Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Аналогічні приписи містить ст. 639 ЦКУ, яка передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема:

• правочини між юрособами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦКУ);
• правочини між фізособою та юрособою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦКУ 2(п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦКУ).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 207 ЦКУ:

• правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах (зокрема електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони або які були надіслані сторонами до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами;
• у разі якщо зміст правочину зафіксовано в кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом;
• правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо волю сторін виражено за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юрособа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 ЦКУ).

ПАМ’ЯТАЙТЕ! Юрособа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юрособи встановлюється установчими документами та законом (ч. 1 ст. 92 ЦКУ).

Електронні документи Як ми зазначили вище, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (ч. 1 ст. 205 ЦКУ). Отже, електронний договір — це письмовий договір з усіма нюансами, що з цього випливають. Це підтверджує й ч. 2 ст. 639 ЦКУ, в якій ідеться про те, що, коли сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Нагадаємо, що відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, врегульовано, зокрема, Законом № 851 3(детальніше про нюанси електронних відносин ми писали в матеріалі 4).

Відповідно до ст. 5 Закону № 851 електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Відповідно до ст. 6, 7 Закону № 851 для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладенням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, зокрема з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону про електронні послуги 5.

Укладення договору Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦКУ договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦКУ , з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ (ч. 1 ст. 181 ГКУ).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦКУ). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦКУ).

Пропозицію укласти договір може зробити кожна зі сторін майбутнього договору, водночас пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною в разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦКУ). Своєю чергою, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття має бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦКУ).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦКУ).

ДО ВІДОМА. Особа, що прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3 ст. 642 ЦКУ).

Думка редакції

Загалом із рішенням ВС ми згодні. Водночас не можемо не висловити свої сумніви щодо «білого та пухнастого» відповідача, та й позивача також .

З аналізу постанови КГС ВС здається очевидним, що договірні наміри між позивачем та відповідачем, найімовірніше, дійсно були, однак згодом щось пішло не так… І почалося: відмова відповідача від договору, прохання-нагадування позивача виконати умови договору та поставити товар навіть із запізненням тощо. До того ж суд зазначив, що лист відповідача щодо підтвердження взятих на себе зобов’язань за договором (той, що був підписаний «за директора») містить елементи суперечливої поведінки, оскільки потім відповідач заперечив узяття на себе зобов’язань. Але зрештою недоліки оформлення договору та ініціатива неуповноважених працівників як позивача, так відповідача, призвели до того, що договір був визнаний неукладеним.

Яка мораль у цій історії?

По-перше, слід «прибрати» від укладання договору сторонніх осіб. Сторонні — це ті, які не мають права підпису, проте мають забагато ініціативи . До речі, радимо ознайомитися з нашим матеріалом 6щодо передання повноважень директора іншій особі (це на той випадок, коли керівник відсутній, а треба підписати договір).

По-друге, доводьте укладення договору до кінця, до того кінця, який прописаний у самому договорі та в законі. Якщо договір пов’язує набрання ним чинності з обміном контрагентами належним чином підписаними екземплярами договору, то невиконання цієї умови — майже гарантований ризик визнання договору неукладеним. За порушення неукладеного договору збитки та штрафні санкції не стягнеш, а листування несумлінних працівників хіба що до наказу про їхнє звільнення підшиєш.

Тож укладайте правильно, виконуйте добросовісно, стягуйте впевнено.

Катерина Литвиненко, юристка