«БУХГАЛТЕРІЯ: БЮДЖЕТ»:
Призначення керівників комунальних закладів культури без конкурсу в громадах до 5 тис. жителів: нова стара можливість

Версия для печати

28 июля, 2023

Тема: Культура

Людмила Линник, юрист газети «Бухгалтерія: бюджет»

Незважаючи на те, що воєнний стан триває, законодавці працюють над оновленням та удосконаленням нормативно-правової бази. Водночас вони не лише підлаштовують її під умови воєнного часу, а й змінюють, так би мовити, на майбутнє. Одним із таких прикладів є Закон, що коментується. Про що йдеться? Розкажемо далі детальніше.

Конкурси на посади керівників закладів культури

Нагадаємо, що за загальним правилом ч. 1 ст. 21 Закону про культуру1 керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п’ять років за результатами конкурсу. Вимоги до кандидатів, порядок проведення конкурсу та укладення контракту з переможцем регламентовано ст. 211–215 Закону про культуру.

Водночас ця вимога стосується закладів культури незалежно від типу місцевості і кількості населення. Винятки становили лише:

• заклади культури на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, АР Крим та міста Севастополя, що передбачено ч. 2 ст. 21 Закону про культуру;
• комунальні заклади культури в територіальних громадах із населенням до 5 тисяч жителів. Пункт 5 розд. II «Прикінцеві положення» Закону № 9552 передбачав, що конкурсна процедура може не застосовуватися для призначення керівників таких закладів.

Що зроблено коментованим Законом? Ним ч. 1 ст. 21 Закону про культуру доповнено новим абзацом. Ці зміни запрацювали з 22.06.2023.

ЦИТАТА. «Керівники комунальних закладів культури у населених пунктах з населенням до 5 тисяч жителів можуть призначатися на посаду без проведення конкурсу шляхом укладення з ними контракту за результатами співбесіди за умови дотримання вимог, передбачених абзацом першим частини першої статті 211 цього Закону».

(новий абз. 2 ч. 1 ст. 21 Закону про культуру)

Водночас п. 5 розд. II «Прикінцеві положення» Закону № 955 коментованим Законом виключено. У пояснювальній записці до коментованого Закону вказано, що його розроблено задля надання можливості обирати керівників закладів культури в малочисельних населених пунктах без конкурсу. Втім, як бачимо, таке послаблення вже було передбачено п. 5 розд. II «Прикінцеві положення» Закону № 955.

Але зараз норму не просто перенесли до Закону про культуру, а ще додатково передбачили, що:

• призначення відбувається за результатами співбесіди. Водночас не визначено, хто проводить таку співбесіду. Нагадаємо, що керівників комунальних закладів призначає на посади відповідний сільський, селищний, міський голова (п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону про МС3). Тож, на нашу думку, він може провести співбесіду самостійно, а може залучити додатково певних осіб або ж доручити провести співбесіду певній комісії;
• на посаду керівника має бути призначено особу, яка відповідає абз. 1 ч. 1 ст. 211 Закону про культуру.

Нагадаємо, що відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 211 Закону про культуру керівником державного чи комунального закладу культури може бути особа, яка:

• має вищу освіту;
• має стаж роботи у сфері культури не менше трьох років;
• володіє державною мовою;
• здатна за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки.

Отже, Законом про культуру не визначено, що претендент на посаду керівника закладу культури повинен мати профільну «культурну» вищу освіту. Тож можна зробити висновок, що претенденту на цю посаду достатньо мати будь-яку вищу освіту. Однак у листі від 04.05.2017 № 431/7/15-17 (див. газету «Бухгалтерія: бюджет», № 26/2017, с. 5) Мінкультури свого часу зазначало, що, окрім Закону про культуру, кваліфікаційні вимоги керівників державних та комунальних закладів культури визначено:

• Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 81 «Культура та мистецтво», затвердженим наказом Мінкультури від 14.04.2000 № 168 (далі — Довідник № 168);
• Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 84 «Діяльність у галузі драматичного мистецтва та інша розважальна діяльність», затвердженим наказом Мінкультури від 04.02.2000 № 32 (далі — Довідник № 32).

Відповідно до цих документів кваліфікаційні вимоги такі.

До посади «Директор клубного закладу. Завідувач закладу клубного типу»: повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр). Післядипломна освіта в галузі управління. Стаж роботи за професіями керівників нижчого рівня: для спеціаліста — не менше 2 років, бакалавра — не менше 3 років (у сільській місцевості — без вимог до стажу роботи).

До посади «Директор центру культури і дозвілля, центру дозвілля, науково-методичного центру, будинку народної творчості»: повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр). Післядипломна освіта в галузі управління. Стаж роботи за професіями керівників нижчого рівня: для спеціаліста не менше 2 років, бакалавра — не менше 3 років.

А як бути, якщо кандидат не має відповідної освіти та стажу? Зазначимо, що вступна частина як Довідника № 168, так і Довідника № 32 містить таке положення: порядок застосування характеристик, затверджених цими довідниками, наведено в «Загальних положеннях» Довідника № 3364.

Вважаємо, що щодо керівників, для яких не проводиться конкурс, відповідний голова може скористатися цим положенням та призначити на посаду особу, яка не має профільної вищої освіти або стажу роботи (а от в умовах конкурсу відповідний сільський, селищний, міський голова діє на підставі рішення конкурсної комісії).

Відповідно до ст. 35 Закону про культуру особи, винні в порушенні законодавства про культуру, несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства. Але слід зазначити, що прямих норм відповідальності за порушення норм Закону про культуру немає. Тобто в ст. 35 Закону про культуру йдеться про відповідальність, передбачену загальними нормами КЗпП5, КпАП6 та КК7. Але жоден з цих документів не визначає порушення норм Закону про культуру як склад окремого правопорушення, злочину чи порушення трудової дисципліни. Також не визначено органів, які на підставі зазначених документів мають право притягувати до відповідальності за таке порушення.

Зауважимо: якщо ви уклали контракт з особою, яка не відповідає вимогам ст. 211 Закону про культуру, то звільнити її за те, що вона не відповідає таким вимогам, не можна. Таких підстав для звільнення КЗпП не містить. Пункт 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП підставою для звільнення визначає виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню такої роботи. Для звільнення працівника неналежне виконання ним трудових обов’язків має бути пов’язане з його недостатньою кваліфікацією. Тож у неналежному виконанні обов’язків має бути відсутня вина керівника (див. лист Мінсоцполітики від 22.07.2013 № 306/13/116-13).

ДО ВІДОМА. У період дії воєнного стану особи призначаються на посади керівників комунальних установ сільським, селищним, міським головою без конкурсного відбору, обов’язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад (ч. 5 ст. 10 Закону № 3898).

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIIІ.

В нашому випадку конкурс не обов’язковий, а отже, ця норма не застосовна.

Зміни до базової мережі закладів культури

Коментованим Законом уточнено функції центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) в частині погодження виключення закладів культури з базової мережі.

У пояснювальній записці до коментованого Закону сказано, що ним пропонується усунути правову колізію, яка виникла внаслідок ухвалення низки нормативно-правових актів9 в частині визначення ЦОВВ, що погоджує виключення закладів культури з базової мережі, їх реорганізацію чи ліквідацію, а також ЦОВВ, що забезпечує ведення переліку закладів такої мережі. Ця потреба обґрунтована тим, що ЦОВВ, які формують чи реалізують політику, дуже швидко створюються, ліквідовуються, реорганізовуються, передають повноваження від одного органу до іншого, а тому маємо проблемну ситуацію, що в Україні вже відсутній ЦОВВ, який реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.

Водночас потреба погодження реорганізації та ліквідації закладу культури разом із погодженням виключення його з базової мережі закладів культури зумовлена тим, що наразі листи з проханням про виключення з базової мережі органи управління закладів культури надсилають зазвичай вже після здійснення ліквідації або реорганізації закладу. Часто така реорганізація або ліквідація закладу суперечить чинним нормативно-правовим актам щодо державних соціальних нормативів забезпечення населення закладами культури.

Базова мережа закладів культури формується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з дотриманням вимог державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури, передбачених Законом № 201710, та мінімальних стандартів забезпечення населення культурними послугами (абз. 1 ч. 2 ст. 22 Закону про культуру). Порядок формування базової мережі закладів культури затверджено постановою КМУ від 24.10.2012 № 984 (далі — Порядок № 984). Існуючі заклади культури та заклади освіти сфери культури автоматично включаються до базової мережі закладів культури.

Виключення закладу з базової мережі відповідно до нині чинного абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону про культуру допускається за умови, що надання населенню культурних послуг забезпечить інший заклад культури чи заклад освіти сфери культури в межах відповідної територіальної громади з дотриманням вимог щодо доступності та якості культурних послуг та за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.

Однак вже з 21.09.2023 на підставі Закону, що коментується, ця норма запрацює в новій редакції і виключення закладу з базової мережі закладів культури, його реорганізація чи ліквідація здійснюватимуться виключно:

• за погодженням у місячний строк з відповідним ЦОВВ, що забезпечує формування державної політики у сфері культури, та/або кіно, та/або інших сферах, до яких належить діяльність цього закладу. Тобто це не якійсь певний орган, а той ЦОВВ, до сфери якого належить діяльність закладу;
• з одночасним інформуванням ЦОВВ, що реалізує державну політику у сферах мистецтв та спеціалізованої мистецької освіти. Таким органом наразі є Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти (Держмистецтв).

Відповідно до тексту Закону про культуру доповнено і повноваження таких ЦОВВ з 21.09.2023. Після ухвалення коментованих змін потребуватиме узгодження й Порядок № 984.

Водночас умова щодо забезпечення надання культурних послуг іншим закладом культури чи закладом освіти сфери культури в межах території відповідної територіальної громади з дотриманням вимог щодо доступності та якості культурних послуг залишається.

Зміни, що стосуються театрів

Також, коментованим Законом зміни внесено до Закону про театри11:

• передбачено повноваження Мінкультури за погодженням з Держстатом розробити та затвердити методологію і звітну документацію, що пов’язана зі збиранням та використанням адміністративних даних щодо діяльності театрів;
• скасовано норму, яка передбачала необхідність проходження атестації для професійних творчих працівників театрів з метою одержання кваліфікаційної категорії.

Ці зміни запрацювали з дня оприлюднення коментованого Закону — 22.06.2023.