Новини

Щодо підстав для відмови роботодавця у прийнятті на роботу

21.05.2020

В ГУ Держпраці у Дніпропетровській області надали роз'яснення щодо підстав для відмови роботодавця у прийнятті на роботу.

Фахівець звернула увагу, відповідно до ст. 22 Кодекс законів про працю України заборонена необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Крім того, відповідно до Конституції України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Рівень освіти для посади визначається відповідно до коду професії та назви класифікаційного угрупування, тобто складності і відповідальності виконуваних робіт, а також кваліфікаційними вимогами, які встановлені кваліфікаційними характеристиками.

Кваліфікаційними характеристиками відповідної професійної назви роботи, зокрема розділом "Кваліфікаційні вимоги", визначено вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня, мінімальні вимоги до стажу роботи певної посади.

Так, обґрунтованою відмовою у прийнятті на роботу може бути, наприклад:

  • відсутність вакансій (вільних посад, на які може бути працевлаштована особа);
  • відсутність у претендента освіти або якостей, необхідних для виконання роботи (кваліфікація, досвід роботи та ін.);
  • наявність прямих обмежень або вимог для зайняття посади, встановлених нормативно-правовими актами тощо.

Одним з основних нормативних актів, спрямованих на соціальний захист інвалідів в Україні, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон №875).

Відповідно до статті 1 Закону № 875 інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі - Постанова № 1317, Положення № 1317). Згідно із Положенням № 1317 інвалідність установлюють проведенням медико-соціальної експертизи, яку проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - МСЕК), що перебувають у віданні Міністерства охорони здоров’я України. Положення про МСЕК затверджено Постановою № 1317.

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (ст. 2 Закону № 875).

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності розрізняють I, II і III групи інвалідності. Обсяги та види реабілітаційних заходів з конкретизацією трудових рекомендацій, методи та строки їх здійснення, засоби реабілітації визначено індивідуальною програмою медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації інваліда.

Законодавство не забороняє використовувати працю інвалідів усіх трьох груп. Головне при прийнятті на роботу інваліда не група інвалідності, а відсутність медичних протипоказань.

Задля реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується згідно зі статтею 17 Закону № 875 право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

За результатами огляду МСЕК видає особі, яку визнано інвалідом:

  • довідку до акта огляду МСЕК із зазначенням групи інвалідності за формою № 157-1/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 30 липня 2012 року № 577 (додаток 1);
  • індивідуальну програму реабілітації за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня 2007 року № 623 (додаток 2).
  • Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, у яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 23 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV).

Ці документи (крім стандартного пакета документів) інвалід повинен надати при працевлаштуванні, оскільки вони не лише підтверджують інвалідність, а й на їх підставі надаються працівникові-інваліду та його роботодавцеві певні пільги, права та покладаються певні обов’язки, передбачені чинним законодавством.

Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється законом, тобто роботодавець не вправі відмовити інвалідові в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності, крім випадків, коли ця робота протипоказана йому за станом здоров’я.

Головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпровському регіоні Ганна Попко

 

Календар

На цьому тижні
подій немає

Вверх
Закрыть
Замовити зворотній дзвінок
Буде виконано оформлення передплати на обране видання
Телефон
Оформити
Повернутися
Закрыть
Вибачте, на обраний вами період передплата не здійснюється. Для того щоб задати своє питання телефонуйте на наші контактні телефони або скористайтеся формою зворотного зв'язку