Повна матеріальна відповідальність: істина в суді

Ольга Самойленко, юрист компанії «Safir Consulting Group»

Суть спору

Відповідно до ст. 135¹ Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) підприємство, установа, організація може укласти письмовий договір про повну матеріальну відповідальність- з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробни­цтва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність мав би бути затверджений в порядку, який визначаєтьсяКабміном. Попри цю законодавчу норму, чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 р. № 447/24. Зазначеною постановою якраз і затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж(відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва(далі — Перелік посад і робіт).

З огляду на те, що дана постанова була прийнята ще в 1977 році, її положення здебільшого не враховують особливості сьогоденних трудових відносин, зокрема сам Перелік посад і робіт є досить обмеженим. У свою чергу, це призводить до того, що працівники, які спершу укладають договори про повну матеріальну відповідальність, надалі посилаються на цю ж постанову, як на підставу для звільнення від такої матеріальної відповідальності. У руслі подібної практики показовим є судовий спір, мова про який піде сьогодні.

Товариство (далі також — роботодавець) звернулось до суду з позовом до свого працівника про стягнення заборгованості. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ним та працівником комерційного відділу — торговим агентом (відповідачем у справі) був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, за яким той виконував роботу торгового агента, безпосередньо пов’язану з продажем (відпуском) продукції товариства. У процесі виконання трудових обов’язків відповідач не здавав до каси товариства всі виручені кошти, що призвело до виникнення певної недостачі, яку і просив стягнути позивач з урахуванням 3 % річних за прострочення повернення грошових коштів.

Суд першої інстанції задовольнив позов повністю (рішення Івано-Франківського міського суду від 24.05.2013 р. у справі № 344/955/13-ц www.reyestr.court.gov.ua/Review/31408498): з працівника на користь роботодавця було стягнено всю суму заборгованості, а також 3 % річних. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог за договором про повну матеріальну відповідальність з урахуванням 3 % річних, місцевий суд виходив з того, що відповідно до ст. 1353 КЗпП саме працівник як матеріально відповідальна особа повинен відшкодувати шкоду, заподіяну товариству.

Однак на зазначене рішення працівником була подана апеляційна скарга. Зокрема, у своїх поясненнях відповідач зазначив, що він працював на посаді торгового агента, якої немає в Переліку посад і робіт, а тому роботодавець неправомірно уклав з ним договір про повну матеріальну відповідальність. На думку працівника, за заподіяну позивачу шкоду він може нести лише обмежену матеріальну відповідальність в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку.

Саме дана обставина стала основною підставою для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції: суд зазначив, що договір про пов­ну матеріальну відповідальність укладено без достатніх правових підстав (рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.09.2013 р. у справі № 344/955/13-ц).

Правове вирішення колізії: повна матеріальна відповідальність

Не погодившись з рішенням апеляційної інстанції, товариство ініціювало розгляд спору судом касаційної інстанції.

Відтак за результатами вивчення матеріалів справи ВССУ у своїй ухвалі від 18.12.2013 р.зверну увагу на таке. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що посада торгового агента відсутня в Переліку посад і робіт. У той же час він не врахував, що працівник виконував роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням ввірених йому матеріальних цінностей, про що відповідно до вимог ст. 1351 КЗпП з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Тобто ВССУ вбачає наявність правових підстав для укладення договору про повну матеріальну відповідальність у ситуації, коли посада у Переліку посад відсутня, але працівник виконував роботи, пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням ввірених йому матеріальних цінностей.

Таким чином, ВССУ визначив, що при регулюванні подібних відносин, які виникають з питань повної матеріальної відповідальності працівників, застосуванню підлягають норми КЗпП, що у повній мірі узгоджується з принципом верховенства закону. Тож вирішальне значення при визначені роботодавцем матеріально-відповідальної особи матиме саме договір про повну матеріальну відповідальність із такою особою.

ВССУ ухвалив, зокрема, скасувати рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.09.2013 р. у справі № 344/955/13-ц, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Результатом нового розгляду справи стало рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.03.2014 р. у справі № 344/955/13-ц. У ньому суд дійшов висновку про правомірність укладення договору про повну матеріальну відповідальність, та постановив стягнути на користь роботодавця суму завданої шкоди. Цікавими є такі висновки суду: посилання апелянта на те, що в Переліку посад і робіт відсутня посада торгового агента, у зв’язку з чим працівник може нести лише обмежену матеріальну відповідальність, не заслуговують на увагу, оскільки, незважаючи на те що посада торгового агента у Переліку посад і робіт відсутня, він виконував роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням ввірених йому матеріальних цінностей, про що з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Правове вирішення колізії: 3 % річних

Наступним цікавим моментом є вирішення питання щодо стягнення з працівника-борж­ника 3 % річних.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і ВССУ, при вирішенні спору місцевий суд неправильно застосував норми ст. 625, 1050 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), які в дійсності регулюють спори, що виникають з договору позики, та не мають ніякого відношення до даного спору.

Так, ч. 2 ст. 625 ЦКУ передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас такий висновок судів апеляційної та касаційної інстанції повністю узгоджується із позицією ВССУ, яку викладено у листі від 27.09.2012 р. № 10-1390/0/4-12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов’язань, що виникають із договорів та інших правочинів». Так, ВССУ визначив, що норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ застосовуються саме до грошових зобов’язань, тобто у правовідношенні, в якому передбачено передачу грошей як предмет договору або сплату їх як ціни договору.

Поради роботодавцям

Укладаючи з працівником договір про повну матеріальну відповідальність на підставі п. 1 ст. 134 КЗпП,слід враховувати певні нюанси.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть укладатися лише за наявностіодночасно двох умов:

1) наявність посади, яку працівник обіймає, або роботи, яку він виконує, у Переліку посад і робіт;

2) виконання обов’язків згідно з посадою, виконання роботи відповідно до професії мають бути безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей.

Якщо ви укладете договір про повну матеріальну відповідальність з працівниками, які не підпадають під категорію працівників, з якими таке укладання можливо, то це загрожує ось чим:

• ці договори не матимуть юридичної сили і, відповідно, наслідків з відшкодування матеріального збитку роботодавцеві у повному розмірі;
• це буде порушенням трудового законодавства, що може загрожувати адмінштрафом згідно зіст. 41 КпАП (штраф від 510 грн до 1700 грн).